Мертвий блазень

З  майже поховальною тугою і жалем,  пірнув я у світ сучасного українського гумору. Не хатнього або комунального, а медійного. Гумору, що транслюється в наші з вами свідомості  з теле та радіо ефірів. Світ гумору, котрий виникає цілеспрямовано, через зусилля спеціально навчених жартунів за гроші.  Висновок маю цілком конкретний – сучасний український гумор (особливо україномовний) є синонімом слова зусилля. Якщо подивитися правді в очі, то мусимо чесно визнати – коли громадянин Українського Державного Утворення хоче посміятися, ба навіть просто банально "паржать", він змушений звертатися до Мартіросяна та Бульдога-Харламова з російського "Камеді Клабу". І це не дивно, адже означені пани часом вельми влучно і тонко балаганять. Ніяка мейнстрім-брутальність не приховає їхньої освіти, природнього артистизму та спостережливості. Згадайте лишень такі гострі, як новенька гільотина, мініатюри – "Рафік", або "Аналітики". Курва-мать, це дійсно іноді досить тонко і вельми смішно! І одразу перед очима повстають страшні тіні вітчизняного смайл-хоррору - пан Зєлєнскій, та мандрівний цвинтар давно охоловшої посмішки – "95 Квартал".

Але можливо я не правий, і не вірно сформулював закид. Може й не варто розділяти гумор на хороший та поганий, смішний та страшний. "Проста людина" (а в нашій країні це майже почесне звання і титул) задовільниться кумедно-гучним пуком з дупи, в якості доречного жарту. Чом би й ні? А істоту, котру наш народ-колишній-трудівник визначає як "інтєліґента на тонкіх ногах", пук з дупи чомусь не вражає. Освіта, виховання, природня кмітливість, складна організація особистості – все це потребує чогось більшого, ніж дупний пук. Як не дивно це прозвучить, за Ґаріком Мартиросяном делікатно мерехтять абриси Марка Твена і навіть Антона Чєхова. Так, бруталізовані. Так, перемелені на потребу. Але проступають. А ось за паном Зєлєнскім нахабно примостився звичайний посєлковий чорт з гаражним їбальником. Чорт, котрий здатен люто іржати, але насилу вичавлює з себе відповідний привід. Це, так би мовити, один бік колізії. 

Але існує ще трагічніше явище – гумор суто україномовний, до якого віднесемо і спроби жартувати на суржі (часом вдалі). Одразу зауважу, що пан Вєрка Сєрдючка до цього  взагалі не має ніякого відношення, як і до гумору взагалі. Сєрдючка – це посланіє Сатани до пекельного Синоду, тяжке похмільне провалля, папуасова кара, все що завгодно, але не гумор.  Якщо ж говорити саме про укргумор, то його загальний тон виразно аграрний. На відміну від гумору міського походження, аграрний гумор має завузький інструментарій та недорозвинутий  ассоціативний апарат. Точиться він, переважно, навколо свійських тварин та гівна. Часом, навколо алкоголізму та будяків. Все. А от саме міський україномовний гумор взагалі майже не точиться, з огляду на те, що україномовна міська культура щойно лише почала народжуватися і поки не продерла очей. Ще не встигла вступити у повноцінну взаємодію зі світом без буряків, кабанчиків, та колгоспних бригад. Саме тому, наприклад, пан Притула (симпатична і жвава особа) так кволо жартує українською. Якось незвично жонглювати нашою лексикою в контексті суто міських ситуацій. Поки незвично. Але це минається, і з часом з’явиться наш, рідненький Джордж Карлін, свій Монті Пайтон, хай навіть і Мартиросян. Станеться це тоді, коли українська культура матиме не лише елітарну та кріпацьку трансляцї, але й завоює мідл-клас простір. Точніше навіть не завоює, а створить, і цей процес вирує. 

Лихо ж полягає в тому, що й досі на різноманітних ґвалт-шоу типу "Україна має таланти", замилування публіки викликає майже біблійний гумор ім. Павла Глазового "в українскам стілє". Я ледь не гепнувся з ослінчика, коли побачив в якійсь популярній конкурсотворчій передачі такого собі підлітка-селючка (здібного, між іншим) у вишиванці і з по-аграрному годованою, щільною мармизою. Він (2012 рік!!!) жваво читав сумні гумористичні меморандуми П. Глазового, та озвучував власні репліки на  фольклорні кмітливості другої половини 19-го століття. Про "Петра з Наталкою", про "цибання в гречку", про цього йобаного "Гриця" з тими неолітичними "вечорницями". І люди сміялися. Сміялися (тут мене не обдуриш) рефлекторно, бо звикли (чомусь) сміятися "про Гриця". Між тим, цей Вічний Гриць давно лежить в Тарасовій Могилі і не сіпається ні на які еротик-вечорниці. Чому б не жартувати, у такому разі, про невдале полювання на мамонта? Це сакраментальне питання.

Шановні. Живіть в містах по-міському. Не слід пертися в суботу електричкою на село. Ліпше попертися в театр, або в музей. Відкрийте томик Чєхова або Гашека. Зрештою, вимкніть телевізора і увімкніть макітру. Саме час.