Вадік "Румин" - наше всьо
1Якщо новина про побиття людини на мітингу та бездіяльність міліції викликає у вас не обурення та протест, а щире бажання "розібратися" у ситуації, з'ясувати як діяли усі сторони конфлікту та за які політичні сили вони виступали, значить, ви цілком інтеґрована в соціально-політичне українське життя людина. Значить, ви теж підхопили цей вірус "зміщених акцентів".
Вже минуло кілька днів після інциденту з журналісткою Ольгою Сніцарчук та фотографом Владом Соделем, а реакція людей продовжує поляризуватися. "Де синці? Нормальні такі сліди від побоїв, кровіще де?" - питають одні. "Де детальна розкадровка, чому нема відеодоказу?" - питають другі? "Чому на журналістці не було бейджа з інформацією, що вона журналістка?" - не вгамовуються треті. "Значить, було за що!" - стверджують зовсім знахабнілі.
І це до болі нагадує реакцію на звірське вбивство Оксани Макар. Тоді теж знайшлися ті, хто голосно кричали про її сумнівне минуле та любов до алкоголю. Мовляв, сама винна, не треба було загравати з ґвалтівниками. Зрештою, жертва Ландика Марія Коршунова теж в очах багатьох не варта співчуття, "адже вона знімалася для еротичних журналів".
Це така прогнила і, часом здається, невиліковна язва українського суспільства: коли виправдати можна будь-який злочин, коли чорне стає білим, Ландик героєм, а Вадік "Румин" політичною жертвою. Моральні орієнтири зміщуються, як політична прихильність українських каналів при зміні власника.
Насправді, Вадік "Румин" зробив усім нам грандіозну послугу. Він показав нам обличчя, з яким на нас дивляться ті, кого ми вибираємо. І це вкотре виявилося обличчя з презирством і зневагою.
Вадік "Румин" - це ж не конкретна людина, це збірний образ, символ та герой цього часу, уособлення того, що має зараз силу і вплив. Зрештою, Вадік "Румин" - це наш президент в мініатюрі, це посол Віктора Януковича в народі. Адже, якщо такі, як він, стають інструментом дії, а не секрет що саме послуги пацанчиків з гарною фізичною підготовкою нині найзатребуваніші українськими як політиками, так і правоохоронцями, то очевидно, що це єдиний прийнятний і близький різновид комунікації з суспільством для влади.
Пару років тому я була редактором в телевізійному реаліті-шоу про зеків. Це були люди, просякнуті зоною та її поняттями. Пам'ятаю, деякі з них в особистому спілкуванні дуже раділи, що мають такого президента, і стосовно нього часто оперували словами "це НАША людина".
Так от, коли в Америці президентом став Барак Обама, афроамериканці одразу відчули себе більш захищеними. Не на рівні закону, звісно. Поліпшився, в першу чергу, їхній психологічний стан в соціумі. Коли в Берліні мером став гей, гей-спільнота почала менше боятися гомофобів, адже обрання мером людини нетрадиційної орієнтації говорить про високий рівень демократії в суспільстві в цілому.
А у нас ситуація особлива: комфортно та сприятливо у нас стало гопникам. З образу ґротескного та маргінального гопник перетворився на впливовий та поширений. Гопник це вже не окремий вид особистості, це цілий прошарок у суспільстві. Його тепер можна зустріти не лише в спальному районі вночі в під'їзді. Він тепер очолює установи, керує філармоніями, бере учать в міліцейських розслідуваннях. І саме гопники сіють навколо себе мораль нестійких стандартів, задаючи тон, як нам оцінувати добро та зло. І якщо трапилася така гарна публічна нагода такого екземпляра виявити і впіймати на гарячому, йому не можна шукати виправдовувань, його не можна не помічати і недооцінювати. Інакше можна й не зчутися, як гоп-вірус проникне і у твою власну свідомість, а звідти, здається, ще ніхто не вертався.
Фото - argumentua.com
7502
0
