]
Facebook LiveJournal Twitter

Формула стьоба Романа Вінтоніва

09:00 31.03.2011 14

Cтьоб в ЗМІ останнім часом процвітає пишним цвітом. Апофеозом цієї тенденції став репортаж журналіста «1+1» Романа Вінтоніва з церемонії нагородження «Людина року», що відбулася цими вихідними: за 5 днів – 30 000 переглядів у Ютубі. 

Роман не єдиний полюбляє вводити зірок та політиків у ступор своїми запитаннями. Є ще проекти «Люмпени», «Шоу Міті Тарпіщєва» і «Пісьмошна». Та основним героєм цього тижня у журналістських колах став все ж Вінтонів і його репортаж з "Людини року". Мені стало цікаво, чому колишній новостійний журналіст так круто змінив стиль подачі матеріалів. Зустрівшись з Романом за чашкою кави, я спробувала з’ясувати: що для нього стьоб – розвага чи робота.

- Ви один з когорти тих журналістів, що зараз використовують стьоб у репортажах. Вас «Пісьмошна» надихнула на такі подвиги?

Це не зараз пішло. Був такий американський діджей Говард Стерн. А потім своє додав ще Борат з його фільмами. Він зробив кіно як непрактичний стьоб , «Пісьмошна» - як практичний стьоб. Стьобні питання - це прості питання, які цікавлять більшість людей, але які ніхто чогось не задає.

- Ви коли на «Інтері» працювали, теж не задавали таких питань.

- Не задавав. Можу сказати, чому я не задавав: боявся, не заведено, подумають, що я дурак, подивляться на мене так, як подивився на мене Дівєєв-Церковний. Багато моментів є. А потім, коли ти кілька років з цим стикаєшся, то розумієш, що король голий.

Винтонив человек года,

Можу сказати, чому я не задавав: боявся, не заведено, подумають, що я дурак

- То  ваша ціль – показати, які наші зірки насправді?

- Нема такої цілі, що я от прийшов тут з лупою і усіх вас зараз розсекречу. У мене набагато приземленіша мета. Мені не подобається фальш. Якщо я записую із кимось інтерв’ю і бачу, що людина щира, то ставлення до неї зовсім інше. Позитивний вона персонаж чи негативний, але вона щира.  А коли ти задаєш питання, а тобі у відповідь включають запис, записаний в підкірку вже п’ять років тому, і який тобі вже сто разів говорили подібні люди з подібного середовища, то це принижує.

- Навряд чи представники політики  чи шоу-бізнесу будуть щирими. Вони ж продають образ.

- Та є такі люди. Я почав таку фігню робити, тому що, маючи досвід серйозних новин, ця фальш  вразила ще більше. Йолкі, та настільки все просто, для чого прикидатися крутим, пафосним і так дальше, коли ти можеш бути просто собою. Ти реально кльовий чувак, але тільки приходить журналіст чи фотограф, ти моментально витягаєш пафосну модну шапку, стаєш в круту позу і робиш тако:

Винтонив человек года,

Поза звєзди

Є ж справжнє мистецтво, і таким співакам похе… на шоу-бізнес. Вони навчилися жити окремо. Їх не приймає радіо і телебачення. Вони їздять по клубах, дають концерти.

- Ви вибираєте людей, до яких підходити із запитаннями?

- Нема жодної нормальної людини серед них. Я не знаю, кого вони з себе роблять. Найсмішніше, що там йде така цепочка…  Грубо кажучи, хай оце коло – шоу-бізнес. В ньому пусто, нікого нема, бо розвалився Радянський Союз, і весь шоу-бізнес – в Росії. Я так собі уявляю. Тут з’являються якісь люди, які сказали, що вони звьозди. І всі в це повірили. Він приходить і починає нагнітати. І чим більше він каже, що він звєзда, тим більше всі думають:  може, він справді звєзда. А чого я його не знаю? Може я не в контексті?

- Діану Дорожкіну ви справді не знали, коли запитували у неї, як її звуть?

- Коли вона сказала: «Дорожкіна», я її впізнав. Але я не знав, хто то така. Тільки ту супутницю, що біля неї, більше запам’ятав, бо у неї характерні брови. Такі стьобні питання не існують самі по собі. Вони з’являються у відповідь на щось. Ці питання – це реакція. Існує певна кількість виконавців, які не мають існувати. Це ж реально брєд. Скажімо, Леді Гага видає якийсь продукт, наші це з’їли і в другий раз видали, пропустивши через себе. Ми їмо другосортне гімно і аплодуємо їм.

Винтонив человек года,

Ми їмо другосортне гімно і аплодуємо

- Ви питання на ходу придумуєте чи готуєтеся заздалегідь?

- Не хочеться щось придумувати типу «це такий стан душі», чи ще шось. Це під…об. Бачиш – Зібров, підходиш і питаєш: «У мене вуса не ростуть, що мені робити?». Він чекає від мене якогось питання, типу: «Які у вас плани на майбутнє чи ще щось». Я не задаю ці питання свідомо. Він чекає на одне питання, а я йому задаю таке, яке взагалі не пов’язано ні з чим. Взагалі без контексту. І це робить мозги трохи набєкрєнь. І моментально видно, яка він людина. З усіх тих людей тільки Рибчинський і Зібров відреагували. Але це чуваки з досвідом.

Ці співаки придумали собі маску крутого мачо чи крутої тьолки супер красивої і гламурної, залишили собі дирочку для очей, щоб не стукнуться ні в шо, і грають. І при тому за маскою у неї відповіді на всі питання, які їй задають журналісти, питання однакові насправді. Є навіть перелік неочікуваних, незручних запитань. Так само є на них готові відповіді. Певно, мета навіть не показати, хто бреше, а хто правду говорить, а показати їх справжніми.

Винтонив человек года,

Ці співаки придумали собі маску крутого мачо чи крутої тьолки супер красивої

читайте также
Как Роман Винтонив превратился из зайца в крысу

Стьоб в репортажах – ваша ініціатива чи завдання редакції?

- Моя. У моїх сюжетах не має підтримки якоїсь глобальної стратегії «1+1». Все почалося якось випадково. З кролика. Ні, насправді з Міхалка з «Ляпіса Трубецького». Він такий чувак, який стібе всіх журналістів. Це реакція на тупість. Як тільки Міхалок чує якесь стандартне запитання, починає гнати і розказувати про міжгалактичні подорожі своєї душі і т.д. І мені довелося підготуватися, коли я йшов до Міхалка на інтерв’ю. Вперше в житті я серйозно сів і думав питання. Тому що я боявся, що він з мене стєбонеться, і я стану черговим героєм з Ютуба. В результаті ми записали з Міхалком дуже класне інтерв’ю, просто говорили. Хоча нічого не получилося так, як я думав. І на цьому інтерв’ю я зрозумів більш-менш поділ між тупими питаннями і не тупими.

І може так бути, що цей стан шоу-бізнесу українського (я навіть трохи тихіше говорю слово шоу-бізнес, бо стидно мені, що ми про це говоримо) запустили частково журналісти. Журналіст що робить – задає питання і не дає тому, з ким говорить, розслаблятися, щоб мозги не запливали. Щоб артист завдяки журналісту подивився збоку на себе. А журналісти задають питання: «Про що ваша пісня». Та, блін, слова піди почитай. 

Справа в тому, що більшість журналістів не розуміються на тому, про що вони пишуть. І я такий був. Я приїжджав на прес-конференції і ніхе...а  не розумів. Я сидів, слухав питання інших людей, їхав з прес-конференції  і шукав у Гуглі. Переконаний, що і зараз такі журналісти є. Не всі, я сподіваюся.

Винтонив человек года,

А журналісти задають питання: «Про що ваша пісня». Та, блін, слова піди почитай

За два дні мій ролик на Ютубі подивилися 10 000 разів. У мене таке перший раз. Це підтверджує теорію про те, що людей схарив цей силікон, набрид гламур. Всі бачать, що це брехня. Ті хто брешуть, чогось думають, що ми це хаваємо і мовчимо. Особисто я, коли бачив якусь херню, раніше мовчав, тому що думав, а раптом це круто, а я в цьому не розбираюся. А потім я в якийсь момент подумав, що нічого не станеться, якщо я скажу, що мені це не подобається. Я вважаю, що це гамно. Хоча я не говорю, що це гамно.

От обійдеш ти людей в шоу-бізі зі схожими запитаннями, а потім що? Цей метод приїсться, люди в шоу-бізі одні і ті ж… Як далі будеш розвивати цю репортажну подачу?

-  Найбільшого шуму наробив цей сюжет. Але ж до того були сюжети з Верховної  Ради, коли ми вітали депутатів з Днем письменника, тому що вони теж мають мало спільного з реальністю. Це використовується в новинах і інших темах. Не знаю чому, але мене «Сніданок» реально попер.

Винтонив человек года,

Я вважаю, що це гамно. Хоча я не говорю, що це гамно

Це перша робота, можливо друга, де сів, подумав, знайшов кілька ідей, запропонував їх – і робиш. Зараз я роблю пілот рубрики «Дитяче питання». Ми записали 30 чи 40 дітей в школі з першого-другого класу, попросили задати питання, відповіді на які вони не можуть отримати. Наприклад, «як працює сенсорний екран телефону», «чи може людина під впливом радіації перетворитися на тварину»? Потім ми їдемо до чуваків, які шарять, і задаємо ці питання. Я кажу їм, що треба пояснити дуже просто, для дітей, тому «питомий опір», «струм», «радіонукліїди» не підходить. Ми вже зняли два матеріали. Є ще одна ідея почати проект сніданків з депутатами, з усіма 450.

- Таке вже на «Новому» роблять.

- Так.

- Яка була реакція на сюжет з «Людини року»?

- Більше ржуть. Хоча казали, що я хам. Писали в коментарях. Дещо не потрапило до сюжету.  Наприклад, з цим Артуром Боссо. Дивлюся, якийсь чувак, який схожий на тих, хто називає себе звьоздами: крашений, ухожений і стоїть у позі. «Добрий день, обличчя знайоме, тільки не можу вас згадати». – Артур Боссо. – А яка група? – Артур Боссо и его леди. – А де лєді? –  Она заболела. – А може ви підшукаєте собі іншого учасника, якщо ця вас гальмує. – Мы думали. Незаменимых людей нет.  З Дівєєвим-Церковним не все пішло. Я його питаюся: - Ви El Кравчук? – Я? – Ну, так. – Киркоров! – Перепрошую, я вас не впізнав. Скажіть, будь ласка, чим закінчився конфлікт, коли ви побили дівчинку під час зйомок. – Молодой человек, о чем вы говорите?.. – і пішов геть. Максимум, що вони можуть, це йдуть геть. Я просто зробив те, що кожен би хотів зробити. Просто можливості немає, часу.

Винтонив человек года,

Дивлюся, якийсь чувак, який схожий на тих, хто називає себе звьоздами: крашений, ухожений і стоїть у позі

- Цікаво, чи знайдеться людина, яка тебе вдарить? Після слів «геть не видно, що дівчата з села», я думала, чи тобі дадуть ляпаса.

- Чому? Я не сказав нічого поганого. Я ж сказав, що дійсно не видно, що вони з села. Розфуфирені, як і всі. До речі, я з села…

- Не думаю, що всі би так вчинили, як ти. Є ж такі журналісти, що думають про кар’єру і те, чим їм такі експерименти можуть зашкодити чи допомогти в подальшому.

- Не думаю, що такі є і хтось про такі речі думає. Я підірваний по життю. Для мене не проблема зробити якусь таку херню. Я, наприклад, не можу задати якесь реально потрібне, розумне запитання, тому що треба бути у контексті, а я стрибаю то у Львів, то у Києв.

- Цей стьоб сприймаєш як серйозну роботу? Можеш сказати: ось це робив Вінтонів, це його стиль.

- Як це можна серйозно сприймати? Це однаково, що встати зараз і голосно сказати слово х…й. Ясно, що всі повернуться. Раніше я боявся виглядати дураком перед тими, в кого я беру інтерв’ю. А потім зрозумів, що мені треба боятися виглядати дураком перед тими, хто мене читає. Треба працювати на свою аудиторію. Я колись працював копірайтером на одному радіо у Львові. І там цьому вчать в азах. Перед тим, як зробити якийсь продукт, зрозумій свою цільову аудиторію.

- Думаю, всі журналісти розуміють, для кого працюють.

- Не розуміє ніхто. Вони знають, що у них є читачі. Але мало хто, коли робить матеріал, думає про того, хто буде це читати. Коли ти розумієш проблеми і інтереси своїх читачів, відразу перефразовується питання. Так сталося у мене. Так сталося, що я працюю у «Сніданку». Якби я працював у «Подробицях тижня» чи «ТСН», то думаю, так само би це сталося, але без всього цього триндєжа. Ти працюєш не на керівництво чи канал, а на того, хто тебе дивиться. І ти всі ці питання ділиш на інтерес людей. Я навіть собі формулу вивів, через те, що я вчився в математичному класі. Я тобі скажу її, може тобі треба в інтерв’ю шось умне. Я брав тему, визначав, скільки пунктів з цієї теми цікаві мені і скільки-  глядачу, і потім свої пункти ділив на кількість пунктів глядача. Якщо менше одиниці, значить можна робити тему, якщо більше – то не можна. І це можна відносити до будь-якої роботи в медіа. І те, що цікавить глядачів, стопудово викличе резонанс. Бо у всіх це на язику, а ніхто це не говорить. А треба просто тільки голосно сказати.

 Винтонив человек года,

У всіх це на язику, а ніхто це не говорить

Ну от, тепер ми розуміємо, які зайці завелися в "Сніданку". Вінтонів, прийдеться тобі самого себе перестрибувати.

Фото Яна Солнечного.

Обнаружив ошибку, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter

Новости партнёров:

Loading...