Єгор Соболєв: Втрата телекар’єри була одним із найкращих поворотів в моєму житті

За 17 років в журналістиці Єгор Соболєв встиг попрацювати в «Київских відомостях», агентстві «Українскі новини», на 5 каналі, був одним з тих, хто запускав канал «Новини» (СКМ).  Телекар’єра Соболєва скінчилася 4 роки тому, тоді ж він відкрив Бюро журналістських розслідувань «Свідомо». Нещодавно я прочитала в Фейсбук заклик Соболєва чинити так само, як і дехто Влад Попович.

Мова йде про жителя Ніжина, який пішов війною проти регіональної наркомафії. Мотив був особистий: брат Влада перебуває в комі, і все через наркотики. Влад ловив дилерів, жорстоко їх бив і знімав свідчення на мобільний телефон. Зібравши докази, Попович звернувся в міліцію, але врешті його звинуватили в нападах на людей і закрили в СІЗО. Влад вирішив не витрачати час даремно і почав навчатися журналістиці. Зараз Соболєв разом з Мустафою Найемом і Наталкою Соколенко записують для затриманого лекції, розробляють домашні завдання і закликають всіх брати з Влада приклад.

Я розпитала Єгора про його освітній проект і про те, чим наразі займається бюро. Соболєв на прикладі Влада Поповича розповів, як проводяться розслідування і з чим стикаються журналісти під час роботи.

Егор за робочим місцем в офісі "Свідомо"

- Ми спочатку злякалися цієї історії про «ніжинських робінгудівців», тому що вони бандити, троє з шести засуджені, деякі неодноразово. Тому ми довго і ретельно перевіряли все - зібрали і передивилися всі відео, потім почитали міліцейські обвинувачення, поговорили з рідними, потім почали співставляти факти. Наприклад, дуже простий факт – міліція каже, що вони бандити, які займалися рекетом. Але постає питання, чому бандити оголошують про це на прес-конференції? Вони справді били наркоторговців, катували їх. Але ж які нормальні бандити знімуть це на мобільний телефон і покажуть відео катувань на прес-конференції? Другий факт, що вимагав більш глибокого занурення - перевірка людей, яких називають в місті наркоторговцями, а в міліції добропорядними громадянами. Виявилося, що всі вони є в міліцейській базі "Армор", і  проходять там за зберігання або продаж наркотиків. Ніхто з них не засуджений, що показує, що вони на гачку у міліції. Міліція часто так робить – ловить наркоторговця і каже: або ти працюєш на мене, або ідеш у тюрму. І він відмічається в базі як свідок. Деякі з них проходять у кримінальних справах. Але найбільше свідчення правоти ніжинських «робінгудів», що всі ці добропорядні громадяни, які проходять у справі як постраждалі, зараз продають наркотики. На каналі ТВі в програмі «Знак оклику» був сюжет про те, що ці дилери продовжують продавати наркотики на вулицях, вони продали зілля одній дівчині, яка погодилася співпрацювати з каналом і все записала на приховану камеру.



На роботі Єгор почуває себе, як удома

Ці перевірки показали, що перед нами народні месники, які хоч і діяли жорстоко і протизаконно з точки зору букви закону, але по суті діяли в інтересах людей. Це про те, про що говорив на засіданнях Луценко – коли правосуддя не працює, то люди починають іти на самосуд. Я би прямо завтра кожному із них дав би орден Героя України, а Поповича ще б призначив керівником департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України. Я думаю, він би зміг навести лад.

По суті, розслідування Влада стало народною боротьбою з наркоманією у маленькому містечку. Попович зрозумів, що не достукається до влади, тому що вона кришує наркомафію. Він зібрав прес-конференцію у місцевій школі, де все оголосив, оприлюднив  відео, потім міліція чекала місяць і арештувала Поповича по звинуваченню у бандитизмі і вимаганні грошей у добропорядних людей. Міліція казала, що вони просто перекришовували під себе.

Влад же не ідіот, він же сидів, він знав, на кого він, на тюремному жаргоні, «раскрыл хлебало». Він знав, що в кращому випадку його посадять, а в гіршому – вб’ють. Адже це дуже серйозна стаття прибутків для мафії, золотий потік. Але він це зробив. От вона - справжня українська еліта, яку ми всі шукаємо. Вона може не виглядати красиво, може бути раніше засудженою, вона може бути невідомою, як правило. І це наша журналістська провина і відповідальність – ми маємо звернути увагу. У мене нещодавно була суперечка, і один мій колега казав, що треба висувати в депутати відомих людей. А я кажу, що вони ж відомі тим, що безкінечно плодять пости і дають коментарі, від яких нічого не змінюється. Давай, може, нову еліту зробимо відомими, ніж цих говорунів, якими й ми часто є через обставини.



Улюблена картина -  "Зелені зайці", подарунок сина


- Дуже грамотний підхід для колишнього засудженого – зібрати прес-конференцію. Хто йому підказав?

-  Я думаю, його вела сама справа. Я спостерігав, коли людина починає займатися чимось хорошим, вона розвивається як людина і починає робити дуже влучні правильні кроки. І навпаки, якщо починаєш займатися не тим, і, боронь боже, проти совісті, то навіть дуже високі професіонали дуже швидко деградують. Що, наприклад, відбувається в нашій професії.
Влад на початку цього процесу був просто бандитом, неодноразово засудженим, який вирішив покарати баригу за конкретну шкоду його братові. А в кінці процесу він став лідером громадського руху, який по суті, як в нас нечасто буває, не мав політичних замовників, не мав західних грантів, але мав справжню допомогу людей.   

-  Крім висвітлення цієї історії, якась допомога з боку «Свідомо» Поповичу була надана?

-  Спочатку ми сподівалися, що самого висвітлення буде достатню. Ми підготували велике розслідування для «Української правди», воно викликало резонанс, обговорення, але не більше. Ми дуже сподівалися на юридичний процес. До справи долучилися дуже хороші київські адвокати – Саша Заруцький, Микола Голодняк, Катя Галенко, які є молодими серйозними столичними адвокатами. Вони більше року їздили в Чернігів за свій рахунок, брали участь в засіданнях, а врешті-решт суддя Андрій Стеблина їх відсторонив. Була фальсифікація – він сказав, що адвокати затягують засідання, на нього не з’являючись, і вказав на кілька дат, коли справді засідання не було через їхню відсутність. Але адвокати заздалегідь, буквально при мені, попереджали про цю відсутність. Це нормальна практика будь-якого процесу. Адже адвокат задіяний не в одній справі, і суддя завжди узгоджує з адвокатами, коли наступне засідання. А суддя взяв і записав всі ці дати, сказав, що вони прогулюють засідання, при тому, що у них є телеграми, якими вони повідомляли, інші офіційні документи.

-  Але якщо є підтвердження…

-  А запитайте у судді Андрія Стеблини… Ми коли зрозуміли, що справа не розглядається правосудно, спробували залучити вищі судові інстанції – звернулися до Вищої кваліфікаційної комісії суддів, яка якраз отримала повноваження контролю за діяльністю суддів. Ми не просто звернулися, а зробили мітинг під їхнім будинком - організували символічний продаж наркотиків, демонстративно оголосили через медіа: завтра всі наркоторговці Києва приходьте на вулицю Жилянську, де можна буде поторгувати наркотиками. Ми зробили імпровізовані наркотики, налили в шприци Швебс, закупили папіроси Бэломор-канал, вітамінки, які б символізували пігулки, все розклали в оточенні міліції. І до нас вийшов заступник голови комісії, який сказав: «Ви не переживайте, суддя буде обов’язково перевірений. Я не гарантую, що ми його покараємо, але перевірка буде точно». Ми віддали  офіційне звернення. Через два місяці нам прийшла офіційна відповідь від людини, якій доручили перевіряти, його прізвище Марценкевич: «Дорогії товаріщі, ми не маємо права втручатися в роботу суду. До побачення». І тоді ти розумієш правоту «робінгудів» - у тебе є два виходи: або про все забути і робити вигляд, що тебе все це не стосується, або організовувати народ, щоб покласти цьому край.



У тебе є два виходи: або про все забути і робити вигляд, що тебе все це не стосується, або організовувати народ, щоб покласти цьому край


-   Як ви придумали створити цю дистанційну школу журналистики?

-  У мене була розмова з Владом. Ми обговорювали, що судячи з усього, в цьому процесі жодних хороших шансів бути не може. Обговорювали, що він буде робити у в’язниці, а за бандитизм йому можуть і 12, і 15 років дати. Він сказав, що хоче витрачати цей час на навчання журналістиці і попростив мене йому допомогти. І мене просто як блискавка вдарила, адже це може допомогти у вирішенні його справи і привернути увагу до практики таких несправедливостей, ще й  виростити цінного журналіста. Я звісно, переживаю, наскільки він буде відповідальний і дисциплінований. В тому, що він талановитий і вміє збирати інформацію, ми вже переконалися. Питання в тому, наскільки він буде сприймати критику і дотримуватися дедлайнів. За перше завдання я його дуже насварив, сказав, щоб він написав есе про Влада Поповича – як він докотився до боротьби з наркоманією, як він став Владом Поповичем. Але, як часто буває, він не написав про свої судимості, згадав, але побіжно. Я його відразу засварив, сказавши, що журналістика, це, насамперед повнота інформації, подобається вона тобі чи ні. Я сварив його за велику кількість оціночних суджень. В есе це допустимо, але краще давати оцінки фактами, а не особистими думками. Я доволі серйозно розгромив перший матеріал, щоб він не думав, що журналістика це така приємна професія з мікрофоном у руках. Він  конструктивно сприйняв критику і переписав перший матеріал. Вчора у мене з ним була друга розмова, і я сказав, щоб він написав або новину, або репортаж, або зробив інтерв’ю з очевидцем найважливішої події за останній місяць для в’язнів Чернігівського СІЗО. Він подумав-подумав і сказав, що це встановлення витяжки, тому що в’язні без неї задихалися. І я подумав, що він має талант класного журналіста, адже одразу зрозумів, що є важливим для людей - можливість дихати.

- Як передаються домашні завдання? Чи цензурують вони співробітниками СІЗО, які напевно контролюють, щоб новини життя за гратами  не висвітлювалися.

- Давайте цю технологію не розкривати, щоб у нас не зірвалося навчання. Взагалі, я дуже сподіваюся, що адміністрація СІЗО, і скоріше за все табору, поставиться з розумінням до навчання, адже принаймні задекларовано, що завдання каральної системи – виправляти в’язнів. І я б дуже хотів, щоб нам допомагали навчити людину хорошій професії. Я вчора робив першу лекцію про сенс журналістики, ми записали її на відео, і я б хотів передати Владу диск з комп’ютером, щоб він міг подивитися. Я так само хочу, щоб інші круті журналісти приєдналися, з якими я ще не розмовляв, але яких хочу долучити до проекту - це Віталій Портніков, Сергій Лещенко, Дмитро Гнап. Я хотів би, щоб Влад мав можливість спілкуватися з ними на побаченнях.

Я доволі серйозно розгромив перший матеріал Поповича, щоб він не думав, що журналістика це така приємна професія з мікрофоном у руках


- Бюро «Свідомо» вело багато розслідувань, але ж значна їх частина нічим не закінчується.

- Це найбільше, що мене непокоїть і обурює. Я в останній рік перестав працювати як журналіст, перетворився на громадського активіста. Тому що констатувати проблеми мало, їх треба вирішувати. На жаль, ми не бачимо ні правосуддя, ні влади, які б мали вирішувати проблеми, які піднімають, зокрема, журналісти. І для того, щоб не перетворюватися на білий шум, журналістам треба кріпко думати, про що вони пишуть-показують і що після цього треба робити. Моя думка – після цього треба об’єднуватися  з іншими людьми, яких ця проблема обурює, і намагатися її вирішувати. Звісно, це вимагає суперконцентрацїї на справах, адже ти не можеш, як раніше, написати десять новин. У нас є такі справи – наприклад, магазин «Сяйво». Ми витратили 26 місяців на його відстоювання. Я підрахував - написали близько півтори сотні заміток розслідувальоного і новинарного жанру,  організували або брали участь в організації близько десятка мітингів, робили інші, не дуже публічні речі. І врешті-решт я не кажу, що завдяки «Свідомо» - там було багато людей, результат є. І мене це дуже надихає. Я думаю, що це метод роботи для нинішніх журналістів. Він невдячний, вимагає концентрації і дуже виснажливий. Але ми не в Бельгії, у нас не так, що написав розслідування, а завтра вже все вирішено. Не треба нам прикидатися, що ми бельгійські журналісти. Ми українські журналісти з усіма викликами.

Власне через цю проблему на додаток до Бюро журналістських розслідувань «Свідомо», ми створили громадську організацію «Свідомо» для того, щоб вирішувати проблеми, які піднімає бюро. Одразу маємо кумедну історію. Нам податкова не реєструє організацію. Я вчора ходив розбирався. В Шевченківській податковій мені кажуть – тому що ви написали в статуті, що ви можете організовувати турніри. Я кажу: «Так, у нас був футбольний турнір, ми для дітей робили влітку, і ми збираємося його відновлювати». А вона: «А раптом ви на цьому почнете заробляти? Ви напишіть - не організовувати, а сприяти організації». Це насправді і смішно, і гірко одночасно. Тому що переписати статут – це не сісти за комп’ютер і перенабрати - треба проводити збори засновників, а головне – реєструвати зміни в Міністерстві юстиції. Тобто це ще три-чотири місяці роботи, щоб в статуті було замість «організовувати» написано «сприяти організації».

Печатка громадської організації вже є

Це дуже символічні речі. Тобто людина щось намагається робити в цій країні, щоб виправити те, що не подобається, а система виставляє їй відразу від бюрократичних барьерів до ув’язнення. При всій повазі до Юрія Луценка, на суді якого я  був, він покараний як можлива загроза владі.

- До яких хитрощів вдаються органи влади при взаємодії з громадськими діячами та журналістами, враховуючи наявність фактів порушень законодавтсва?

- Я вам не відкрию Америки. Перша, найбільш проста – вони просто ігнорують. В приймальню головного архітектора Києва люди приходять з проблемами варварських забудов. В кращому випадку їх приймають після годин чекання, говорять з ними, пропонують чай - і все. Або ви дзвоните в міліцію, вона приймає ваш виклик, але не приїжджає, бо їй хтось заплатив, щоб вона не реагувала на встановлення кіоску на вашому газоні. Ви пишете в Київраду, а вам через три місяці приходить відписка про те, що ваше звернення розглянуто, переправлено в 33 інстанції і, на жаль, допомогти вам не можуть.

Є більш витончена форма цього ігнорування, яку влада застосувала вперше на податковому майдані, коли побачила, що люди серйозно обурені. Тоді вони пообіцяли, що все вирішать, ветували податковий кодекс, а потім потихесеньку зробили, що й хотіли, хоча з невеличкими поступками, перечекавши, поки люди виплеснуть свій гнів. Це таке ігнорування-обман з маленькими кроками назустріч.

Третій спосіб – створення лжепроблем і лжероботи. Я знаю, що є комісія по протидії катуванням при Президенті, куди входить вся наша правозахисна  еліта. Дуже хороша група створена по громадському телебаченню. Але людей розводять як лохів, вони займаються дуже серйозною роботою в групі, розробкою проектів, рішень, але потім це все викидається у смітник. Так, наприклад, зробила влітку Київська міська рада, коли люди включилися в роботу групи, яка мала вирішити долю скандальних забудов на Гончара, метро Театральна і в Пирогово. Врешті ця комісія вирішила, що в  Пирогово і на Театральній треба демонтувати побудоване, а на Гончара серйозно переглянути проект. В результаті, це ні на що не вплинуло. Більше того, в усіх трьох місцях будинки серйозно підросли вгору.



Людей розводять як лохів

- Якщо дії ні до чого не призводять, куди рухатися далі?

-  Я би так не сказав. Результат залежить від того, наскільки люди готові боротися. Знаєте, сама наявність уваги, незгоди громадськості з такими діями не так мало людей зберегла від подібних історій. Наприклад, у справі Індила (смерть хлопця в міліції - МН), міліціонери всієї країни спостерігали, що два роки йде серйозне громадське розслідування. Так нікого й не посадили, але всіх перевіряли, і той товариш, якого громадськість найбільше підозрює в смерті Індила – дільничний інспектор Сергій Приходько, отримав умовний вирок і має бути звільнений з органів внутрішніх справ. І друге, керівник Шевченківського відділу достроково пішов на пенсію, чим досі обурюється. Навіть у справі, де, здається, люди повністю програли, результати є. Просто вони такі, що ними важко задовольнитися. Повторюся, все дуже сильно залежить від активності, цілеспрямованості  людей – наскільки ми готові довго, безрезультатно, але не миритися з неподобством. На жаль, інформаційне суспільство має крім переваг і недоліки – це стрибання уваги. Мене це завжди дуже мучить – люди покричали і забули, а нічого не змінилося.

Наприклад, історія з метро Театральна, якою я дуже пишаюся. Там небайдужі люди боролися сім років, хоча врешті-решт будинок не знесли, але замість офісно-торгівельного центру там буде музей Києва. Правда полягає в тому, що до кінця вистояла, так само активно боролася  з усього величезного кварталу лише 73–річна бабуся, знаменита Наталя Федорівна. Аби крім активістів повстав реально весь квартал. Знаєте, які там люди живуть? Ого-го. Там живуть дуже впливові проактивні успішні люди. Та вони лише цим кварталом Пушкінська – Хмельницького - Терещенківська - Шевченка  можуть революцію зробити.  Пограбунок і нахабство влади  зворотньо пропорційні нашій активності і готовності діяти.

- Чи виступав проти "Свідомо" хтось особисто? Можливо, були погрози?

- Слава богу, поки ні, але я боюся як керівник. Я думаю, що нас рятує статус столичного бюро розслідувань. Все таки журналістам в містечках набагато страшніше боротися і розслідувати серйозні речі, бо розправи з ними в кращому випадку стануть відомими після того, як вони вже сталися. Принаймні, я ідеалістично вірю, що все-таки з журналістами розправляються, коли ті стають інформаційними кілерами і грають на боці якоїсь сторони. Ми не боремося ні за яку сторону, а проти.. наприклад, проти безкінечної схеми заробляння на школярах через підручники, яку розпочав Дмитро Табачник. Це просто щомісячне розслідування. Як посадовець він організував величезну схему косіння бабла, і це не має жодного відношення до русифікації чи до інших закидів проти нього. Він просто барига.

Я ідеалістично вірю, що все-таки з журналістами розправляються, коли ті стають інформаційними кілерами і грають на боці якоїсь сторони

- Що ви будете робити, якщо погрози почнуться?

- Річ у тім, що я свої дзвінки уже пройшов, коли я працював фінансовим, а потім політичним журналістом.  Мені раніше передавали багато «привітів», були дзвінки… Пам’ятаю, я вперше перелякався, коли мою дівчину (мені тоді було лише 20 років) якісь двоє хлопців завели в кафе на Терещенківській, просто підловили на вулиці, і наполегливо просили передати мені, щоб я не займався тим, чим я займаюся. Я, до речі, так і не знаю, що вони мали на увазі, тому що тоді були дві справи, пов’язані з банками, якими я цікавився як журналіст.  В останні три-чотири роки мені ніхто не погрожував і не намагався тиснути. Я сподіваюся, що люди, які можуть тиснути, знають, що не має сенсу, це може привести тільки до неприємностей, адже я активний член руху «Стоп цензурі» і маю багато друзів серед інших громадських організацій. Останній тиск на мене намагався вчинити Петро Порошенко, коли я працював в ефірі 5 каналу, але це дуже давня і відома історія.

- Які у вас зараз взаємини з тими людьми, які вчиняли на вас тиск, з тим же Порошенком...

- Ніяких. Я насправді ні на кого зла не тримаю. Все-таки мене ніхто не вбив, не пограбував, не зробив нічого поганого моїм рідним. Оце могло б викликати особисту вендету. А те, що я втратив телекар’єру … так це був один із найкращих поворотів в моєму житті. Я задоволений тим, чим займаюся. Вважаю, що я мало зробив, але сподіваюся зробити більше. Адже я намагаюся допомогти людям, які на телебаченні рідкісні гості, якщо їх взагалі запрошують. Що мене найбільше причаровує, що інші люди починають допомагати. Це для мене найбільша радість, ніж, скажімо, якщо мене впізнали на вулиці і сказали, що десь мене бачили і я – Роман Скрипін. Мене чомусь постійно називають його іменем (сміється). Втратити кар’єру для мене було класною річчю. Я колись хотів Петру Порошенку послати квіти (сміється) в зв’язку  з цим, а потім передумав, він же не дівчина. Можна так подякувати, через вас.

Я колись хотів Петру Порошенку послати квіти

- А як протистояти тиску?

- Якщо на журналіста тиснуть – то це як медаль, це означає, що він справді щось значуще робить. Якщо інформацію замовчують або перекручують свідомо, і домовитися з редактором не вдається, то про тиск треба негайно оголошувати. Якщо є хоч найменші натяки на погрози, а особливо стеження – то треба оприлюднювати ці факти і те, з чим вони можуть бути пов’язані. А по-третє, мати почуття особистої гідності. Це вже найбільша цінність, і найбільший страх має бути пов'язаний з її втратою. Я знаю людей на високих посадах, які втратили гідність, і через це мучаться і страждають. Вони як портрет Доріана Грея, змінюються навіть обличчям.

- Розкажіть про цінову політику «Свідомо». Скільки коштує замовити у вас розслідування?

- Ми продаємо результати розслідувань місцевим газетам, у нас неможливо замовити тему. Продаємо один і той самий матеріал 23 рази, робимо три розслідування на місяць.

Для кожної газети своя ціна, оскільки дуже різниться вартість журналістської праці у Львові, Ужгороді, Франківську, інших регіонах. Тому ціна у нас прив’язана не до гривень, а до вартості журналістської праці в самій редакції. І це може бути від ста гривень до двох тисяч гривень на місяць.

- У Бюро зараз багато ініціатив, які, певно вимагають фінансування. Наприклад, одна з них – надати адвоката кожному засудженому, що боровся проти влади…

- Ми зараз потребуємо не грошей, а людей. На мою думку, така допомога ефективна, якщо вона не за гроші. Це як на ваших очах ґвалтують жінку, а ви не вступаєтеся. Це громадянський обов’язок. Я вважаю, що і журналісту не треба платити за висвітлення. Не так важливо, скільки людей клікне на матеріал, це наш обов’язок. Ми люди, чи ні? Я зараз дуже радий ініціативі «САМ», яка виникла серед свідомих людей. Я сподіваюся, що ми зможемо обмінюватися допомогою, залучати нових. Я цим зараз і займаюся в рамках захисту політичних в’язнів, щоб зрозуміти, як можна повідомляти людям, яка допомога потрібна.

- Віталій Манько писав про те, що його стаття про Сухомлина на сайті «Свідомо» спричинила DDoS-атаки. Як часто у вас таке трапляється?

- Останнім часом часто. Ми, насправді, малопопулярний сайт, його читають, як на мене, самі громадські активісти. У нас тільки минулого тижня було дві атаки, як стверджує наш програміст - в понеділок і в середу. Я не маю пояснення, адже атакували не конкретні публікації, а весь ящик, де лежить сайт, слава богу, що він не в Україні. Я не зрозумів, через що, атака припинилася сама собою. Я взяв декілька порад у людей, які це переживали. Будемо пробувати їх втілювати.

Я вважаю, що і журналісту не треба платити за висвітлення

- Ви говорили раніше, що систему важко змінити перемогами у конкретних справах, її треба повністю змінювати. Чи не плануєте ви стати депутатом?

-  В мене є величезне бажання стати депутатом, але з умовою. Я хочу йти у владу не сам, а з людьми, які вже зараз намагаються щось змінити. Я хочу, щоб нас було набагато більше. Тоді ми будемо не лише більш ефективними громадськими активістами, а й зможемо сформувати у владі острівець, а дасть Бог і архіпелаг, який покаже людям, що можна вибирати нормальну владу і отримувати від неї серйозні результати і ставити перед нею серйозні завдання.  Я хочу, щоб в депутати йшли правозахисники, активісти…  Зараз час змінювати правила. І якщо ми цього не зробимо, то ми станемо великими негідниками.

Дорогою додому я думала про те, що Робіни Гуди ніколи не зникнуть, тому щр їх просто нема ким замінити.  

Фото Иванны Зубович