Татьяна Черновол: "Не знаю, кто я... но Янукович обо мне еще услышит"

Как показала драматургия последнего политического десятилетия в Украине, Черновол Черноволу рознь. И все же, есть у всех, носящих эту фамилию, нечто общее. Что именно - я выясняла, встретившись с Татьяной Черновол. Яркий пример журналиста-провокатора-активиста, Татьяна имеет множество сторонников. Противников у нее не так много, зато каких...

Своими взрывными журналистскими расследованиями Черновол известна довольно давно. Так, после цикла статей о юности Ахметова в «Обозревателе» самый богатый человек Украины подал на издание в суд. Суд он выиграл, правда дело рассматривали в Лондоне, и никто из представителей издания на суде не был. Но по-настоящему Украина узнала Татьяну в лицо после ее провокаций, целью которых стал Виктор Янукович. Первый раз под резиденцией  Януковича в Межигорье она написала на асфальте: «Янукович, мова — твій вирок. Не підписуй!». За мелкое хулиганство провокаторшу тогда упекли в Вышгородское отделение милиции. Но не прошло и месяца, как она снова засветилась в том же Межигорье, где три часа фотографировала все подряд.

На выборах 2012 Черновол выставила свою кандидатуру от партии «Батьківщина». У нее были все шансы пройти в Верховную Раду по мажоритарке, но набрав 38% голосов, она заняла лишь второе место. Во время предвыборной кампании Татьяне прокололи шины автомобиля, облили ее краской в подъезде родного дома и избили на избирательном участке, когда она пыталась пресечь раздачу фальшивых листовок от ее имени.

Что движет этой миниатюрной женщиной, откуда она черпает вдохновение для своих поступков, кем сама себя считает - все эти вещи мне хотелось выяснить лично у Татьяны, поэтому я попросила ее об интервью. Но встретиться с ней оказалось не так-то легко. Для интервью ее пришлось забрать прямо с трибуны на митинге у ЦИКа (где, по ее признанию, она была запасной: вдруг кто-то из политиков не приедет, тогда бы пришлось ей выступать). Мы зашли в ближайшее кафе, и я взялась задавать свои вопросы:

- Ви знайомі особисто з Віктором Януковичем?

- Звичайно, я особисто з ним не знайома. Зате я спілкувалася з ним як журналіст на прес-конференціях. Задавала йому питання. Одного разу навіть отримала з його боку відповідь, що звучала, як погроза. Пам’ятаю, був 2007 рік. Це було перше моє серйозне розслідування по Межигір’ю. Тоді я вперше проникла на територію і здобула інформацію, що Межигір’я готується до приватизації. Невдовзі після цього була прес-конференція, я його спитала, наскільки це морально - приватизувати державні резиденції тіньовим способом. На що він сказав: «Ви не грайтесь зі мною, не ображайте мене, бо я жива людина. Я кажу серйозно».

"Янукович мені погрожував. Просив не втручатися в його особисте життя і Межигір’я"

- Розкажіть про останній випадок, коли ви пробралися в Межигір’я.

- Це не була журналістська акція. Це була суто політична акція. Я до сих пір жалкую, що моєю журналістською професією вона була досить пом’якшена. Усім було вигідно подати, що журналіст пробрався до Межигір’я. Журналісти на різне здатні. Інше питання – навіщо. Щоб познімати? На той момент були вже свіжі фотографії "Кореспондента", зроблені з повітря. І я вирішила, що це буде моя політична акція. Коли така ситуація в країні, можна було заявити, що Межигірья не є укріплена фортеця, яка охороняється на всі сто. Це примарний захист. Тому я цю акцію вирішила здійснити саме 24 серпня, на День незалежності. Я думала про те, щоб піти з кимось ще – з представником політичної сили. Але виникла проблема в часі. Я не змогла зконтактувати і домовитися. День наближався. 23 серпня я була ще у Львові, потрібно було виїжджати.

- Перед акцією ви вивчали місце «проникнення»?

- Місце я знала давно. Тому що Межигір’я це була тема, яку я постійно вела. І коли з’явився шестиметровий паркан – я пригляділа місце, де біля паркану стояла будка газової станції. З цього місця можна перебратися на територію Межигір’я. Будка була однієї висоти з парканом. Можна було перекласти дошку і перейти, як по місточку. Єдиною проблемою було те, що будка проглядається патрулями на відстані 300 метрів. Я пропустила патруль, лежачи в кущах, тоді сповзла схилом, тримаючись кущів, потім пробігла відкритий простір. Але на будку треба було ще залізти. Була небезпека, що з’являться люди. Я боялася, що охоронці зможуть неправильно відреагувати – на мені ж не написано, що я журналіст.

 

"В резиденцію Януковича я проникала двічі. Тому знаю, що там до чого"

- Відомо, що ви знаходились в Межигір’ї три години. Що ви там робили?

- Я думала, що мені вдасться лише перелізти. Бо я злазила на очах будівельників. Але я повела себе впевнено: стала на паркані, зачепила трос, поміряла. Вони в цей час спостерігали. Я злізла. Впевнено обтрусилася. Так само тихенько і впевнено пройшла повз них. Вони, мабуть, подумали, що я ремонтувала паркан. Я впевнено пройшла метрів 200, потім пришвидшила хід. Територія – величезна. Зайшла в ліс - і побігла. Пробігла, певне, дві гори, потім упала, відлежалася і почала думати, що робити далі. Планів не було – я задумала символічну акцію. Вже потім придумала, що я раніше писала про "Галеон", пловучий бенкетний зал, про котрий я раніше писала. Але ззовні його ніхто не бачив. Тому я свідомо рушила до "Галеону", так як приблизно знала, де він знаходиться, так як Межигір’я можна було з Інтернету спостерігати. Похід у мене зайняв хвилин 40 – по кручах, по кущах, по пересіченій місцевості. Весь час по дорогах їздили джипи з охороною. Коли машини наближались, я ховалася в траву. Врешті решт я сфотографувала "Галеон" з-за невеличкої ялинки. Після "Галеону" я хотіла зняти конюшні, але вони були за житловою зоною, яка охоронялася додатково – ще одна режимна зона на території, ще один паркан, будки з охороною через кожні 30 метрів.

Ви вирішили здатися?

- Так. Я ввімкнула телефон, у котрого була від’єднана навіть батарея, бо я не хотіла, щоб мене відслідкували і зателефонувала Осману Пашаєву. Повідомила, що йду здаватися. Бо звідти можна було вийти лише через парадні двері. А він кричить мені, що у всьому Інтернеті пишуть, що я пропала в Межигір’ї. Охорона також забігала і загавкали собаки. Видно, мене почали шукати ззовні. Я подумала, що з собаками потрібно здаватися швидше, бо тваринам нічого не поясниш. Але треба було захистити зйомку. Я вийняла флешку з фотоапарату і зробила пару знімків полю для гольфу на телефон і на фотоапарат. Я взяла в руки телефон і пішла з ним до житлової зони, щоб охоронці подумали, що я знімаю на телефон. Але сталося чудо – я непомітно пройшла через усі три будки. У мене був час перетнути інший паркан, але я не була налаштована. Тому я просто пішла знімать-знімать, поки це не побачили. Вони почали відбирати у мене телефон, я пручалася, щоб вони подумали, що там є щось цінне. Так само я повелася і з фотоапаратом. Обшукати себе я не погодилася – лише у присутності свого адвоката.

Тоді вони викликали усе своє керівництво. З мене вимагали документи – я не показувала, бо не збиралася прикриватися журналістським чи кандидатським посвідченням. Але хтось мене впізнав. Тому події розвивалися у поміркованому варіанті, бо інформація пішла в Інтернет, і керівництво вже знало, хто там. А може, мене впізнали через те, що нещодавно ми з Наталією Соколенко робили написи на асфальті…

- Напис на асфальті також був політичною акцією?

- Так. Ми написали надпис на єдиній дорозі, яка сполучає Межигір’я і трасу. Але під час малювання нас не схопили. Нас взяли, коли ми приїхали подивитися, як його замальовують. Втім, це був не перший мій надпис, який я зробила біля Межигір'я. Перший стосувався залізниці. Я його зробила вночі. Потім я мусила їхати на прес-конферецію по Охматдіту - там була дуже принципова справа. А коли я приїхала до Межигірья, його вже замалювали. Тому другий надпис ми з Наталкою робили вранці. Причому постійно нам заважали авто. А коли ми закінчували – проїхала охорона. Вони нас змусили припинити роботу, але я ще крапку встигла поставити. Після того ми поїхали. Але хотіли подивитися, як його будуть замальовувати. Почекали трохи в селі – все спокійно. Вирішили повернутися на дорогу, там нас і взяли.

"Нас взяли, коли ми повернулися, щоб подивитися, як замалювують мій напис на асфальті"

- Що було потім?

- Не знаю, правда це чи ні, але на нас з Наталкою образилися ДАІшники, у яких було завдання чергувати на тій дорозі. Вони сиділи усю ніч в своїй машині і не бачили, як ми малювали. Тому вони обіцяли помститися. Через день я вночі їхала до Львова.. Третя година ночі, Житомирщина, чисте поле, зупиняє мене наряд ДАІ. Кажуть: ви не зупинилися на нашу вимогу. - Яку? Де? - А, десь там за 50 кілометрів. Мені смішно, а вони просять у мене документи. Я показую у відкрите вікно, працівник ДАІ вириває у мене посвідчення водія і мчить до своєї машини. По дорозі кричить, що документи у мене вилучає, і зараз приїде наряд міліції. Я розумію дикість ситуації: приїздить машина, а я в чистому полі без документів – наряд одразу вирішить, що машина в угоні. Я зреагувала блискавично: поки він розвертався на дорозі, я на ходу відкрила його дверцята і застрибнула до салону. Бачу – мої документи лежать поряд з ним на сидінні. Я їх схопила і одразу сховала до себе за пазуху. Кажу: робіть зі мною що хочете, але документи вам не віддам. Він спочатку відреагував матюками, але потім заспокоївся. Сказав: добре, ми вам випишемо мінімальній штраф. Виписує штраф, а я думаю: що це було? Потім дізналася, що вони знали, хто я. Тому вирішила, що це не було просто так.

"Я стрибнула до ДАІшника у автомобіль, схопила свої документи і заховала за пазуху"

- В Інтернеті багато хто розцінює ці акції, як відвертий журналістський піар.

- Я чітко заявила - це можна навіть прочитати на моєму блозі в Україньскій правді: я – екс-журналіст. Коли я кинулася у виборчу кампанію, а це було за шість місяців до виборів - я вважаю, що не можна суміщати журналістську і передвиборчу діяльність. Журналістом може бути тільки той, хто перебуває при виконанні своїх журналістських обов’язків.

- Чи будете ви повертатися до журналістики?

- Я думаю, що буду. Але це буде журналістика заангажована. Раніше я вважала, що я буду корисна в Парламенті, справді корисна. Але в парламент не пройшла. Тому з ворогом при владі я можу боротися своїми статями. Хай їх будуть сприймати як заангажовані. Я не проти. Головне, що я буду робити їх об’єктивними і правдивими. Моя журналістська діяльність буде направлена на боротьбу з Януковичем. Це правда.

- Що спонукало піти в політику?

- Я вважала, що буду корисна в парламенті зі своїм характером, зі своїм талантом. Мій успіх у журналістиці не був пов’язаний з тим, що я гарно пишу. Пишу я досить кострубато. Успіх був наслідком того, що я людина відчайдушна. Мало хто з журналістів користується подібними методами.

Нинішній парламент буде схожий на бойню. Це буде протистояння. Від того, як себе покаже опозиція, багато залежить, чи буде Україна як така. Опозиції зараз не довіряють. Люди вважають, що вона здала Україну Януковичу. Це не дивно, якщо опозиція не може захистити українську мову в парламенті, якщо їх розводять, як кошенят. За кошенятами ніхто не піде. І до повстання вони закликати не можуть. Тому мої мотиви були тим, що я хотіла внести свою частку в боротьбу, яка буде в парламенті. Я знала, що будуть ламати, будуть приймати «вигідні» закони. І в опозиції я буду в перших рядах, буду підставляти свою голову, а люди зараз хочуть жертовності.

"В Парламенті потрібні такі люди, як я"

- Чому ви балотувалися саме у Львівській області?

- Я хотіла бути щирою з людьми. Те що я розповіла – дуже близько до серця західному виборцю. Я хотіла буди їхнім депутатом. Тією людиною, якою би вони пишалися. Від Києва балотуватися було б нечесно. Бо я не є людиною міста по своїй суті. А депутат повинен відповідати настроям своїх виборців. Я є людиною села, мені по духу близький західноукраїнський виборець.

Будні передвиборчої кампанії Тетяни Чорновіл...

- Під час передвиборної кампанії у вас сталося кілька інцидентів. Було навіть побиття…

- Я б не сказала, що це було саме побиття. Хоча я до сих пір уся в шрамах. У мене було багато інцидентів, не всі вони потрапляли в ЗМІ. Але в душі цих шрамів ще більше. Передвиборча кампанія була надзвичайно важка.

"Але в душі цих шрамів ще більше"

- Хто її фінансував?

- Не скажу, що я працювала абсолютно без грошей. Виборча кампанія – справа дуже дорога, особливо, якщо це сільській округ. Найбільше грошей йшло на бензин. Певно, на нього пішло 100 тисяч гривень. Це дуже сумно. Частину грошей дала опозиція – центральний штаб у Києві, приблизно 140 тисяч. Точно не пам’ятаю свій виборчий рахунок – усі перипетії своєї кампанії я ще опишу і оприлюдню. Здається, там також було більше ста тисяч. Я точно не можу сказати, тому що гроші приходили і йшли на справи. Були люди, які жертвували, але не через передвиборчий рахунок, бо не хотіли світити своє ім’я. Хай кине в мене камінь той, у кого було не так. Але в цілому на мою передвиборчу кампанію пішло десь півмільйону гривень.

-  Як ваша сім’я реагує на вашу діяльність?

- Чоловік мій теж «воював», але в Донецьку. Він очолював штаб кличка у місті Горлівка, зняв свою кандидатуру на користь «Батьківщини». У нас була дивна родина – я у Львові, він у Донецьку. А недавно відбулося возєднання Сходу і Заходу. Розумієте, ми з чоловіком познайомилися на акції «Україна без Кучми». Я йому надзвичайно вдячна за те, що він мене розуміє. В будь-якій обставині йому можна подзвонити, і він буде спокійно реагувати. Якщо я навіть дзвоню з міліції. Раз дзвоню сама, значить усе нормально, і можна спокійно відреагувати. Ну посидить Таня там ніч… А от з мамою важча справа. З батьками усе набагато складніше. Але вони розуміють, що наша країна опинилася в таких обставинах, що я повинна діяти. Батьки це розуміють.

- Якi якості повинен мати журналіст, котрий проводить журналістські розслідування?

- Якщо ти займаєшся розслідуваннями, є два шляхи. Перший: ти маєш серйозні зв’язки, відоме ім’я, престижне видання. До тебе звертаються і пропонують попрацювати над тією чи іншою темою. Я журналіст, котрий завжди працював по негативу. Я завжди мала погані стосунки з усіма політиками. І скажу, навіть була вражена, коли Об’єднана опозиція запропонувала йти на вибори під її брендом. Тому я працюю іншими методами. В нашій країні теми лежать на поверхні. Інколи варто трошки інтуїції, трошки зачепити, і можна таке розкрутити, що куди там будь-яким «зливам». В цьому випадку ніхто не знає, що ти щось розслідуєш. А це дуже важливо.

 

"Я посварилася з усіма політиками. Навіть не уявляю, як мене взяли на вибори від партії "Батьківщина"

Також повинна працювати інтуїція. Буває, що сам не знаєш, навіщо ти над цим працюєш. Приведу приклад. У 2009 році ми з Наталкою Соколенко поїхали в Донецьк. Нам прості люди скинули інформацію, що готується якесь грандіозне весілля. Це був час, коли Янукович був в опозиції і декларував мізерні статки. Всі очікували на одруження його сина. Ми поїхали, бо хотіли розкрутити тему про багате весілля. Ми проникли до приміщення, де готується весілля, і бачимо: щось не сходиться. Висить транспарант: Гриша і Яна. А таких дітей у Януковича нема. Ми починаємо цікавитися, нам повідомили, що Ахметов і Янукович будуть присутні. Бігає головний декоратор Кремля Борис Краснов. Справді – щось грандіозне. Ми починаємо питати людей, нам зливають інформацію, що це весілля якогось авторитета Юри. Такого ми не знаємо – хто такий? А в Інтернеті ми знайшли в Гуглі, що є такий депутат Верховної Ради. І що в одному з донецьких містечок був такий авторитет Юра. «Ну що, підемо на весілля мафії?», - питаю я Наталку, і  ми  пішли. Хоча це був і хуліганський вчинок. Як це стосується теми розслідувань? Це нам знадобилося пізніше. Коли у 2010 році Юра залунав на всю країну, а ми знали, хто це такий. Тоді я дуже швидко зробила розслідування для Лівого берега, бо знала, хто це такий. Мене питали – де ти дістала цю інформацію, хто тобі її злив? Але це була річна робота. Також багато дає Інтернет. Просто треба знати, що шукати. Він дає наводки, яки треба лише перевірити.

- На нашому сайті є ролик, де ви у досіть різкій манері спілкуєтесь з представниками влади. Чи є якись секрети, як себе правильно поводити з міліціонерами?

- Як представники силових структур вони вважають: хто сильніше, той і правий. Тому, якщо демонструвати страх – ризикуєш. А якщо заявити свою позицію, подивитися в очі, показати: ви мене хоч вбийте, я на своєму буду стояти… Це мною неодноразово перевірено. Втім, можна отримати і протилежну реакцію – агресивну.

З міліціонерами треба поводити себе впевнено

В конце разговора я спросила Татьяну, в каком статусе она сейчас пребывает - нужно же как-то назвать ее в интервью. На что Таня честно сказала: "Я не знаю, кто я сейчас... Но Янукович обо мне еще услышит!" 

Фото - Иванны Зубович

pravda.com.ua