Украинских журналистов защищают "Репортеры без границ". Открытое письмо министру МВД

16:33 26.04.2010

Елена Билозерская, блогер и журналист, еще с зимы доказывает украинским властям, что она права. Или, что она имеет какие-то права... В феврале она снимала акцию протеста против ношения меха. Ее обвиняют в том, что она не содействовала правохранительным огранам, а имено тем, что не сообщила им об акции. Лично я считаю, что журналист не обязан помогать милиции. Он должен выполнять свои прямые обязанности - доносить информацию людям, что и делала Елена. И что уже на протяжении многих месяцев не может доказать. В своем ЖЖ - bilozerska - она опубликовала открытое письмо от организации "Репортеры без границ" к министру МВД. Привожу пост в исходном виде.

Відкритий лист Міністру внутрішніх справ України
Опубліковано 23 квітня 2010 р.

Пану Анатолію Могильову
Міністру внутрішніх справ
Київ, Україна

Париж, 23 квітня 2010

Шановний пане міністр,

«Репортери без кордонів» хотіли б звернути вашу увагу на руйнування права на інформацію у Ваші країні в останні кілька місяців – що проявляється в арештах і залякуваннях журналістів, які працюють як в традиційних, так і в онлайнових медіа.

Метою такої поведінки офіцерів поліції, що зловживають своєю владою, схоже, є залякати журналістів і примусити їх цензурувати себе. «Репортери без кордонів» особливо стурбовані фактом, що поліція почала націлюватись на онлайн-журналістів.

Блогер і журналіст уперше став мішенню для неодноразових спроб залякування. Олена Білозерська 18 лютого висвітлювала протестну акцію групи, що зветься «Автономний спротив», під час якої демонстранти жбурляли яйця, фарбу і димові шашки у київський магазин, що торгує хутром. Поліція незаконно обшукала її квартиру 27 травня, вилучила матеріал. Вони не повідомили суддю, що збираються обшукати професійного журналіста.Потім її допитали 30 березня і 13 квітня у неприйнятній манері.

Під час другого допиту їй влаштували очну ставку з особою, звинуваченою в тому, що він є одним з учасників акції протесту, і він звинуватив її, що вона брала участь у підготовці протестної акції. Її базові права були порушені, оскільки їй не дали змогу розмовляти з її адвокатом і відмовляли у медичному огляді, коли раптово у неї з’явилася така потреба під час допиту.

Також речник поліції Володимир Поліщук звинуватив її в тому, що вона не інформує поліцію про протестні акції, щоб вони могли арештувати учасників.

Ми боїмося, що поводження, якого зазнала пані Білозерська, може стати стандартною практикою. Тому «Репортери без кордонів» переконують Вас, як міністра, відповідального за поліцію, втрутитися і покласти край такій поведінці. Журналісти і блогери – це ті, хто доносить інформацію до суспільства, а не допоміжні служби поліції.

Офіцери поліції вчинили незаконно в цьому випадку, порушивши статтю 17 українського закону про захист журналістів. У цьому законі сказано, що діяльність журналістів не може бути підставою для їхнього арешту чи вилучення їхніх матеріалів.

Частота випадків залякування і агресії з боку поліції стосовно журналістів зросла після нещодавніх президентських виборів. Серед журналістів, які були затримані, - Андрій Вей, видавець газети «Експрес», Ігор Мірошниченко з «Поверхні» і Андрій Мохник з газети ВО «Свободи». Борис Брагинський з ТВ 9 Каналу зазнав фізичної атаки і телеканал Автор-В був змушений зупинити мовлення.

Під час своєї зустрічі Ви пообіцяли поважати права журналістів і 25 березня видали наказ для поліції, покликаний покращити співпрацю з журналістами. «Репортери без кордонів» переконують Вас поважати Ваші обіцянки і зробити всі необхідні кроки, щоб запевнити, що журналісти мають змогу працювати вільно.

Я дякую Вам наперед за увагу, приділену цьому проханню, і чекаю з нетерпінням на сприятливу відповідь.

Щиро,
Генеральний секретар
Жан-Франсуа Жюйар

********************************************************
********************************************************
Уявіть собі, яким був у мене минулий тиждень, якщо стаття на "Телекритиці" із звинуваченнями речника МВС у Києві пана Поліщука на мою адресу з’явилася ще 20 квітня, а я реагую на неї тільки зараз :) Правда, прочитала негайно, а відповісти часу не було.
Статтю Ви прочитаєте самі:
http://www.telekritika.ua/news/2010-04-20/52460

Якщо коротко, то в своєму коментарі журналістам пан Поліщук звинувачує мене у тому, що в будь-якому нормальному суспільстві є обов’язком журналіста (про дрібну брехню, що я нібито відмовлялась приходити до слідчого на допити, я навіть не кажу), і в небажанні допомагати слідству.

Як вам цитата:
"У слідчого, як і у будь-якої людини в цій ситуації, виникає питання: "Звідки вона дізналася про ці події?". Адже на її фото відображено проведення акції від початку до кінця, від підготовки злочину до його завершення. Тут все дуже схоже швидше не на журналістську діяльність, а на те, що їй завчасно відомо про пов'язані з протестними акціями заходи, спрямовані на провокацію та порушення громадського порядку. Обов'язком кожного громадянина повідомляти про підготовку злочину. Вона ж просто фотографує учасників акції і на цьому заробляє», - сказав він. Пан Поліщук наполягає: «варто розрізняти роботу журналіста і обов'язок громадянина та повідомляти про підготовку злочинів».
«Вона може звертатись зі скаргами куди завгодно, але вона, як представник медіа, має розуміти, що будь-який громадянин, навіть журналіст, має допомагати слідству».

Класичне переведення дискусії у моральну площину - щоб не відповідати за пряме порушення закону. Стаття 17 - одна з небагатьох статей, складених чітко і недвозначно, і її було порушено напряму, бо в постанові на обшук було чітко сказано - шукати і вилучити фото-, відео- і друковані матеріали, тобто - результати моєї праці як журналіста. Хто порушив закон – той є злочинець.

Зрозуміло, що ніякої "підготовки злочину" на моїх фотографіях нема, ви всі свідки :). До речі, що є злочином, визначає суд, а не слідчий. І злочин цей - прямо злочин століття: пацанва кинула фаєр і лампочку з фарбою. Якщо через таку, пробачте, фігню міліція йде на пряме порушення закону - значить, це замовлення і наказ згори.

Я ніколи не заперечувала, що знала про те, що відбудеться якась акція, до її початку, інакше як відзняти акцію, яка триває кілька секунд?
Про суть акції мені заздалегідь не кажуть - "приходь, буде цікаво". Про це міліцію повідомляти?

Наголошую: якщо журналісти стануть міліцейськими інформаторами, то більш респектабельні організатори акцій перестануть їх запрошувати, а менш респектабельні почнуть бити їм техніку. Журналіст же не має того захисту, як міліціянт, що проводить оперативну зйомку.

І буде все, як владі і міліції треба - журналістів на акціях не буде, і єдиним джерелом інформації про будь-яку конфліктну подію стане повідомлення міліцейської прес-служби. Як правило, вони брехливі. Згадати хоча б нещодавній випадок під час відкриття виставки в Українському домі: прес-служба МВС повідомила, що націоналісти увірвалися на виставку і трощили там експонати, хоча зйомка кількох відеооператорів, в т.ч. моя, підтверджує, що експонатів ніхто не торкався, не бився, не штовхався, тощо. Але - в усі великі ЗМІ брехлива інформація прес-служби МВС пішла. Я назвала один випадок, а всі ми знаємо їх безліч – згадати хоча б 18 жовтня 2008 року, коли на Володимирській демонстранти «прискали в міліцію газом»…

Я вже не кажу про те, що журналістські фото і відео, розміщені в Інтернеті, і так опосередковано допомагають слідству. Хай на них нема облич – але можна встановити, наприклад, приблизну кількість учасників, що, як і куди вони кидали тощо.

Підкреслю ще раз: у слідчого є затриманий хлопець-учасник акції, який повністю визнав свою провину і повідомив імена інших учасників акції. При цьому їх ніхто не затримує і не допитує - якби затримали когось з громадських активістів, мені б повідомили негайно. Отже, це не розслідування конкретної малозначущої кримінальної справи, а політичне замовлення з метою залякати журналістів - альтернативне (крім прес-служби МВС) джерело висвітлення конфліктів. Скільки разів вже журналісти, особливо фотокори і оператори, ловили ту прес-службу на брехні! От вони і вирішили з цим покінчити.

Щодо мого «небажання співпрацювати зі слідством». Співпрацювати можна, коли до тебе не вдираються з обшуком, а ввічливо телефонують і питають, чи не погодишся ти надати їм фотографії. Чому б і ні, адже все, що забрав слідчий в результаті обшуку, давно було розміщено в Інеті. Інших фотографій я не роблю – інакше б мене ніхто нікуди не запрошував.
Так само, як коли до вас на вулиці підходить нормальна ввічлива людина і питає, чи не можна стрельнути цигарки – якщо ви маєте, то, скоріше за все, дасте. І зовсім інша річ – хуліганська компанія у темному провулку: «Эй, есть закурить?». В такій ситуації, якщо ви слабкі, будете тікати, якщо сильні – битись.

Коротше, я спробую зробити так, щоб в Україні це був останній обшук у журналістів.