«Та ми всі пришиблені», або як геніталіями рятували свободу слова?!

 Друзі, якщо вам на пошту приходять листи з написом «Навчаємо поганому» і запрошенням прийти туди, де «гарантована нецензурна лексика, відверті сцени,  сумнівні жарти, зображення насилля та пороку», то не відвідати захід, погодьтеся,  якось не по-людськи.    От і я, прочитавши, що письменник Олесь Ульяненко презентує друге перевидання свого скандального роману  «Жінка його мрії»,вирішила нарешті перевірити, чи варто було, так званій,  українській богемі  через цю книжку бити горшки з Комісією з питань моралі.  Нагадаю, що експертною радою цієї комісії роман письменника було визнано продукцією порнографічного характеру, а весь її попередній наклад видавництво "Клуб сімейного дозвілля" вилучило із продажу. Після цього  Ульяненко подав позов до суду про скасування цього рішення і виграв справу. А тепер - увага!  На обізнаність розрекламованої книжки я опитала найбільш відомих письменників, присутніх на заході, плюс самого автора.  Результати опитування, м'яко кажучи, вражають. Хоча, давайте все по порядку.

Презентація ще не почалася, а Ульяненку вже соромно?

 

 Подія почалася досить концептуально.  Перед гостями  з'явилися три постаті, які мовчки задерли спідниці,  демонструючи  відсутність спідньої білизни, і в такій позі завмерли.  Публіка, особливо та її частина, яка вже минула пубертатне дозрівання,  швидко звикла до статистів і спокійно слухала промову галериста Євгена Карася про важливість боротьби з цензурою. Це питання, як ви самі розумієте, актуальне та животрепетне завжди, а на фоні оголених  статевих органів - особливо.

 Євген Карась (зліва)

 

Реакція на геніталії

Тупцюючи місці та протираючи окуляри, які я прихопила на випадок зображення не надто виразних форм,  я все чекала заявленого  пороку.  Але останній ніяк не з'являвся. Замість нього на сцені поставали письменники та поети, які зачитували по черзі уривки власних творів. Вгледівши неподалік себе Сергія Пантюка, я підбігла до нього в надії виправдати свій прихід.

Письменник Сергій Пантюк

Ви не вважаєте, що Комісія з питань моралі зробила велику послугу Олесю Ульяненку, зробивши його книгу відомою на всю Україну?

Сергій Пантюк:  Я ніколи не казав, що Комісія заважає, а казав Олесю, що він має взяти кілька пляшок коньяку, віднести Костицькому (Голова Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі - ред. прим. МедіаНяня)  і подякувати за безкоштовний, дуже якісний і правильний піар, тому що все  ж таки до скандалу з цією книжкою Олесь був відомий в певних середовищах і колах, а після  -  став відомим, мабуть, і в дитячому садочку. Тому він має бути вдячним. Але Олесь - людина така сувора, він гумору не дуже розуміє, але, насправді, це дійсно так.

Ви читали цю книжку?

На жаль, ще ні. Тільки  куски окремі  читав.

Далі я вирішила поспілкуватися  з Дмитром Лазуткіним, який саме закінчив своє читання, і, розпашілий  від жіночої уваги та оплесків, йшов до мене.

Дмитро Лазуткін

Дмитре, Комісія з питань моралі - потрібний орган?

Діма Лазуткін: Мені здається, що в цьому є якісь сенс, тобто можна на цьому трішечки розпіаритися та стати більш відомим. Звісно, ця відомість тимчасова. І не можна сказати, що Комісія по моралі відкриває дорогу у вічність. Вона відкриває невеличку стежку до читача, який шукає культурного шоку. Добре, що вона існує - ця Комісія.

Ти читав Ульяненка:

Ну...трошки...

Зізнаюся, мене важко вибити з рівноваги, але в пошуках того, хто  осилив  «Жінка його мрії»,  я  серйозно занервувала.  Світлану Поваляєву мені довелося відволікти від куріння і розмов з митцями.

Письменниця Світлана Поваляєва - не заздрісна особа

Світлано, ситуація, яка склалася навколо Ульяненка, не викликає у вас професійну заздрість?

Світлана Поваляєва: Будь-яка заздрість  -  це одне з найгірших почуттів, і мені поки що пощастило, що цей вірус мене не торкнувся. Я заздрості ніякої не мала. І якби ви бачили Ульяна, як він все це переживав, ви б про таке не говорили. Піар - це логічний наслідок будь-якого скандалу в будь-якій країні, і в будь-якій сфері.  В кожному разі він вартий своєї популярності.

А ви читали цю книжку?

Саме цю ще ні.  Як її можна було читати, якщо вона не була видана?! Її тільки зараз видали!

 Вона була видана вже. Це перевидання.               

А! Вони, здається, її вилучили з продажу... Я вже, чесно кажучи, не пам'ятаю..  Але я її не читала.

 Вже майже зі спортивним азартом я підійшла до самого автора книжки. Він теж  виявився дуже відвертим.

Олесь Ульяненко "клав" на НЕК

Олесю, вам не хочеться щиро взяти і подякувати Комісії за розкрутку книжки?

Та ні. Ой, за що там дякувати?  Мені єдине, що сподобалося, що Костицький заявив Андруховичу, що він від літератури відчепився і більше нею не займається. Напевно, займатиметься більш прибутковими речами. Тому що суд їм приніс збитки, і по великому рахунку Костицький признався, що ми все-таки виграли.

Ви згодні, що саме він дав поштовх для такого розповсюдження вашої книги?

Та не сказав би, що він щось там дав. Книжка і так добре продавалася. Просто шухеру наробив. Щитай ,що ми наробили тим, що судиться почали. З цією книжкою можна де завгодно наїхать і з'їхати конкретно.

Ви можете згадати саме ту фразу з книги, через що все почалося?

Взагалі не пам'ятаю.

Я вже кількох людей запитала, чи вони читали вашу книжку, вони сказали, що  - ні. В кращому випадку - тільки скандальні уривки. Вас це не ображає?

У нас взагалі культури читання нема.  Чого б я ображався? Слава Богу, що хоч книжки трохи листають, може, так до літератури підтягнемо.  Це тут ще трошки товчуться. Я в провінцію поїхав на свята, глянув - це убогость така, що бери пістолєт і стріляйся, все. Народ не читає, тільки бухає і сколюється нафіг потихенько.  Я так подивився: планка смертності від 30 до 40.

А де ваша власна межа  в описуванні порнографічних сцен? Своя внутрішня комісія з питань моралі є у вас?

Та, по-моєму, ми всі пришиблені.

І ви в тому числі?

Та, ну ясно, що пришиблені всі. Ми боїмося. Я виріс в іншій системі.

Ви в своїй наступній книжці будете враховувати зауваження Комісії?

Нє, на Комісію я "клав". Але я подивився на молодняк, він тільки й матюкається. Відкриваєш, а там: «ой, я ї*у», «а я ї*алась»...

То вас не ображає, що вас вважають письменником, який  розпіарився, використавши цю ситуацію?

Розпіаритися - це треба теж голову мати, до речі.

То це ваша заслуга?

 Ну, як?! Заслуга це цілої команди. Це не піар був. Це можна було конкретно сісти в тюрму за якихось пару абзаців, це 9 місяців головомойки.

Гадаєте, вони б наважилися вас посадити?

До того все йшло. Вже вони потирали ручки. Але треба віддати належне, що суддя неупереджено ставився і просто задовбав цю Комісію. Ще адвокат був у нас класний.

А що ті троє напівголих людей сьогодні означали?

Ну щось символізували.

 Що саме? Чи ви так і не розкрили для себе цей секрет?

Чесно сказати, я нічого не зрозумів.

Як виховані люди організатори заздалегідь попередили про правила

Ось так, панове, виходить, що  Ульяненко в поті чола писав книгу з відвертими сексуальними сценами, а її навіть колеги, які не втомлюються боротися з цензурою, не змогли прочитати. Натомість знайшли час і натхнення, аби це зробити, серйозні  мужі з Комісії з питань моралі,  з яких потім  зробили ледь не людожерів,  що  їдять літераторів на сніданок.   

P.S.   А бідолашні учасники «голої» інсталяції, між іншим, стояли з задертими спідницями досить довго - хвилин з 20. У них затекли руки і розчервонілися обличчя. Ось така вона  - ціна свободи. 

 

Два пухнастика

Офіційне завершення вечора 

Фото Сергея Ковалева