Доживет ли «Сучасність» до светлого будущего?

На днях я вам рассказывала о заявлении редакционного совета журнала «Сучасність», в котором издательство «Спадщина-інтеграл» обвиняется в интеллектуальном рейдерстве, остановке финансирования журнала и отстранении редакции от подготовки дальнейших номеров. Зная о вкладе издания в культурную копилку страны, я решила узнать, что же на самом деле произошло - и набрала номер подписавшегося под заявлением академика Национальной академии наук Украины Игоря Юхновского:

- Розкажіть, будь ласка, детально, що сталося з часописом «Сучасність».

- Так як мені сказав Іван Дзюба, то якась приватна компанія намагається взяти під своє володіння «Сучасність». Таким чином, це може призвести до зміни як самої форми «Сучасності», так і її тематики, характеру. Цього допустити не можна.

- Тобто видавництво «Спадщина-інтеграл» хоче продати комусь контрольний пакет акцій?

- Так.

- А кому саме?

- Я знаю, що якійсь приватній фірмі. Але ми не знаємо намірів цієї фірми, чим вона дихає. А «Сучасність» - дуже давній старий журнал, який раніше видавався за кордоном, а тепер видається в Україні, і він має зберегти національний характер.

Так как Игорь Рафаилович находился в момент моего звонка на улице и не мог долго говорить, я попытала счастья, набрав номер еще одного подписанта - переводчика, писателя и общественного деятеля Максима Стрихи:

- В чому конфлікт між редакційним колективом часопису «Сучасність» та видавництвом «Спадщина-інтеграл»?

- Подробиці в заяві і викладено. Всі ми дуже зраділи, коли начебто знайшлось видавництво, готове видавати «Сучасність». Тим більше, воно підписалося під скромними, але по мірках нашої журналістики припустимими зобов’язаннями, які б дозволяли видавати журнал на якомусь більш достойному рівні. Хоча, як виявилось, цих зобов’язань видавництво жодного разу і не виконало, але редакційний колектив, маючи надію, що в майбутньому може бути якось все краще, підготував і видав номери. У всіх нас була надія, що «Сучасність» і далі виходитиме, але в один прекрасний момент видавництво просто-напросто повідомило, що більше ніяких зобов’язань воно виконувати перед очолюваною Тарасом Федюком редакцією не буде, і що утворюється якийсь тимчасовий редакційний колектив, який готуватиме два наступні числа журналу. Це, власне, і спонукало членів редакційної ради на чолі з Іваном Михайловичем Дзюбою оприлюднити цю заяву. Коли відбувається фактично рейдерське захоплення журналу, коли ми маємо ставити свої імена під невідомим нам змістом, який роблять невідомі нам люди, це є неприпустимою ситуацією. Хотілося б, щоб все ж таки у видавництва «Спадщина-інтеграл» вистачило мужності зробити принаймні одне – вийти з числа співзасновників, щоб Федюк зміг знайти тих, хто справді може і хоче видавати цей журнал.

- Є  люди, які хотіли б?

- Журнал знаковий для української літератури. Оскільки товстий літературний журнал – це річ не дуже дорога, не потрібна велика редакція, не потрібні надто великі кошти на гонорари, не потрібне навіть редакційне приміщення, бо вся робота може здійснюватися з домашніх комп’ютерів. Тому сподіваюся, що у нас знайшлись би люди, які розуміють значення журналу, які мають відповідні кошти. Бо по нашим масштабам це кошти зовсім невеликі.

- А «Спадщина-інтеграл» повідомило вас, у чиї руки віддають часопис?

- Не повідомили взагалі… Потім виявилось окружними шляхами, що доручили це вчорашній студентці. Я нічого не маю проти цієї людини. Більше того, я їй співчуваю, бо її грубо підставили.

- Як її звати?

- Така собі Оксана Щур. Знаю тільки, що вона була доброю студенткою Могилянки. І мені просто щиро її шкода, бо її поставили у дуже незручну ситуацію.

- Чиї обов’язки вона буде виконувати?

- Федюка. Ближчі два номери видавництво «Спадщина-інтеграл» начебто доручило підготувати цій Оксані Щур. Оскільки видавництво ніяк не контактувало з редакційною радою і не інформувало про свої кроки, очевидно, варто перепитати видавництво. Щоб мати інформацію з перших рук, а не те, що я вам кажу фактично з переказів.

- Тобто, видавництво усунуло Федюка з посади головного редактора і призначило Оксану Щур?

- Так, воно усунуло весь невеличкий редакційний колектив, який працював з Федюком, і визначило, що Оксана Щур має скласти начебто наступні два числа.

- Вона приведе свою команду?

- Ми нічого не знаємо і не маємо ніякої інформації. Чи це є остаточна фігура, чи проміжна, нам нічого невідомо, на жаль. Свого часу йшлося про те, що Федюк редагує зі своєю командою цей журнал, але зрозуміло, що при цьому мусить бути якась зарплатня редакції, якийсь гонорарний фонд. Спочатку це передбачалось. Раджу звернутись до того ж Федюка, щоб я нічого не сплутав з грошима. Але ті гроші для газетної журналістики були просто смішні. Але для нашого журналу це виглядало хоч якось пристойно.  Але навіть тих грошей видавництво жодного разу не виплатило. Мотивувало це тим, що немає, а потім почало відмовлятися від попередніх зобов’язань. Але це вже окрема історія, бо це видавництво насправді має за собою шлейф іншого видавництва «Факт», яке свого часу багато чого хорошого зробило, але потім це закінчилося колосальним фінансовим скандалом, і в результаті дуже багато людей мають фінансові претензії до колишнього видавництва «Факт». Бачите як, нове видавництво почалось з історії, коли теж в дуже серйозній справі не виконало своїх зобов’язань. Мені самому було б цікаво дізнатись версію «Спадщини», бо відкрито вони її не демонстрували.

И наконец я обратилась за комментарием к главному редактору журнала Тарасу Федюку. Вот его слова:

- Ситуація відображена в тій заяві, яку зробили члени редакційної ради. На жаль, поки сказати чогось веселого не можу. Фактично було призупинено фінансування роботи редакції, хоча його й не було. Фактично редакція працювала в борг, за обіцянки. Але справа навіть не в фінансуванні, а в порушенні всіх домовленостей, які у нас були від початку, коли засновництво було передано «Спадщині-інтеграл». Домовлялися про одне, а сталося друге.

- Я правильно розумію, що «Спадщина-інтеграл» фактично змістила вас з посади?

- Вона не змістила, а просто створила умови, в яких працювати неможливо. Насправді це річна історія. Рік я там вже працюю, і ніяк не можу добитися виконань їх зобов’язань. Зрозуміло, в мене є невеликий колектив редакції, який питає, коли вже буде якась зарплата. В мене є автори, яки питають теж. В них були домовленості по невеликому, але гонорару. Коли я вже жорстко поставив питання про те, що ми якось реструктуризовуємо цю заборгованість, але підписуємо контракт, який з нового року працює, і є обов’язковим до виконання, тут все і повилазило у всій красі. Фонд зарплати і гонорарний фонд – це максимум щось біля 2000 грн. Тобто було заявлено, що в них немає грошей. Але справа навіть не в грошах. З самого початку, коли відбувалася передача їм цього журналу, контрольного пакету акцій, якби вони мені сказали, що в них є гроші тільки на друк журналу, а гроші на роботу редакції та гонорари – це моя справа, то ми б так і домовились і працювали б. А коли ні так, ні сяк, ніяк… Ну, і потім там всі ці речі, які за спиною робляться. Тобто, умовно кажучи, 11 число в мене було підготовлене, я був готовий їм його віддати, але вони тут же створили якусь тимчасову редакцію, невідомо нікому, хто там працює. І тут вже редакційна рада обурилась, що все діється в них за спиною. Іван Михайлович Дзюба мені подзвонив, я йому коротко розповів ту ситуацію. В результаті і з’явилась ця заява. На відміну від мене у Івана Михайловича Дзюби і в Ігоря Рафаїловича Юхновського більше підстав вважати цей журнал своїм, оскільки вони його перевозили в Київ, вклали в нього багато часу. В чому там справді справа, я не знаю. Чи це таке методичне віджимання журналу, чи це намагання, отримавши його, як кажуть сучасною мовою «на шару», «на шару» його й видавати.

- Хто ж буде робити цей журнал?

- Мені було заявлено, що його будуть робити люди, які будуть працювати не за зарплату, а за честь. І я їм сказав, що тоді через півроку честь цього журналу впаде нижче плінтуса, тому що повинні робити його професіонали. Це не абиякий журнал. Навіть мені з моїм досвідом і з усім прочитаним і перевареним за все життя, було іноді непросто його робити. І підібрати колектив, який міг би це все оцінювати, аналізувати нашу інтелектуальну продукцію, підбирати все краще.

- А які останнім часом були справи з читачами у журналу?

- До речі за останній рік збільшилася передплата. До серпня додалось 70 передплатників. Ну, це фантастична цифра. У вересневому числі була нова повість Жадана, проза Пашковського, академік Барабаш, який живе в Москві. Тобто вдалось зібрати авторів, які відповідають рівню цього журналу. Але таке моє циганське щастя. Тільки я тоді в 2009 і 2010 роках поставив журнал на ноги за рік, і тут же пан В’ячеслав Кириленко потрапив в опозицію, і гроші скінчились моментально. Тоді засновниками була одна із структур молодіжна організація «Партія за Україну» і Інститут національної пам’яті, де Юхновський працював. А потім відбулося те, що відбулося. Змінилась влада і припинилось фінансування. Ну, а Інститут національної пам’яті втрапив до рук комуністів, і тепер там буде у нас справжня національна пам'ять. Але вдалося «Сучасність» забрати. І до речі не без моєї участі була здійснена ця передача часопису  «Спадщині-інтеграл». За що я бачу свою вину. Не розгледів. В нашому житті два варіанти: або ти дуриш, або тебе дурять. Я завжди обираю варіант, що нехай вже краще мене.

- Думаєте, «Спадщина-інтеграл» передасть «Сучасність» громаді?

- Боюсь, що вони не захочуть віддавати, і будуть ще історії в цій справі.

- То ж видавництво хоче продати часопис іншому видавництву контрольний пакет акцій чи просто хоче змінити людей?

- Ні. Вони ідеологічно починали це правильно робити. Це відкрилося нове видавництво. Такий невеличкий холдинг. Журнал допомагав би видавництву, видавництво – журналу. І все було би дуже добре. Але як не можете, то віддавайте іншим. Не думаю, що вони хочуть перепродати комусь журнал. До речі, я проти визначення «рейдерське захоплення». Це ніяке не рейдерське захоплення. А тут скоріш підходить визначення, яке дала Росії Новодворська. Вона колись сказала, що Росія як акула, хапає стільки, що не може потім переварити. Очевидно, тут доречне таке порівняння.

Чтобы выслушать версию и другой стороны, я набрала номер генерального директора издательства «Спадщина-інтеграл» Людмилы Корневой. Вот, как она объяснила сложившуюся ситуацию:

- Это все совершенно неправда. Потому что еще не было собрания учредителей, никто это не обсуждал, не обсуждалась кандидатура главного редактора. Собственно говоря, это все в воздухе. Это внутренние какие-то споры, которые еще непонятно к чему приведут. Может, это все еще помирится. Просто есть товарищи, у которых, как говорится, нервы просто сдают, и они поднимают шум на пустом месте. Сегодня мы как раз получили 10-й номер из печати, отправляем его подписчикам. 11-й номер готов к печати. Процесс идет. Но, как обычно, что-нибудь такое бывает. То есть, внутренние какие-то разногласия. В принципе, не знаю, кому это вдруг захотелось такое написать.

- Подписанты заявления говорят, что проблемы были с финансированием.

- По поводу финансирования ситуация следующая. Раньше, когда издавался этот журнал, практически всегда находились спонсоры, которые платили приличные деньги. До того, как журнал попал в «Спадщину-інтеграл», финансирование поступало от Кириленко. То есть, там были приличные деньги, которые исчислялись в десятках тысяч долларов. Конечно, да. У партии, у политиков деньги есть. А потом деньги прекратились. В один прекрасный момент, когда подписчики все это уже проплатили, редакции вдруг сообщают, что денег нет. Финансирование прекратилось. В течение полутора лет этот журнал не издавался, никто его не хотел финансировать. Главный редактор журнала Федюк фактически этот журнал у себя имел, но работать он не мог, потому что денег не было. Потом он пришел к «Спадщине», рассказал про такое бедственное положение, рассказал про журнал, его славные традиции. «Спадщина-інтеграл» - молодое издательство. Только-только ему исполнился год. Здесь группа людей, которые горят работой, хотят работать, издают хорошие книги. Журнал жаль, он пропадает. В общем, взяли его на свои плечи. Понятно, что денег здесь немного.

- Какие были обязательства с двух сторон?

- Издательство со своей стороны сказало, что да, мы будем издавать, мы обеспечиваем полиграфию и допечатную подготовку. То есть, верстка и так далее. А что касается редакции «Сучасности», то у Федюка как у главного редактора и учредителя была обязанность обеспечить подписку, поискать какие-то спонсорские деньги, меценатские деньги. Понятно, что небольшие, но хотя бы чтобы поддержать. Потому что, понятно, что издание этого журнала обходится недешево. А подписчиков на сегодняшний момент 200 с небольшим. А чтобы этот журнал выходил в ноль, нужно, чтобы подписчиков была тысяча. И понятно, что эти деньги нужно доплачивать из кармана издательства. А издательство еще молодое и только развивается. И поэтому попросили Федюка поработать за идею. Что делать? Давай будем развиваться, хороший журнал издавать, привлекать подписчиков, не будем зависеть от политиков, спонсоров, случайных денег. Будем издавать журнал для подписчиков. Они нас поддержат. Это надежно, это навсегда. Так и начинали.

- Мне стало известно, что теперь обязанности главреда будет исполнять некая Оксана Щур.

- Я бы не опиралась на имя Оксаны Щур. Оксана Щур – это главный редактор издательства. Поэтому ее приписывать к журналу «Сучасність» совершенно не следует. Это прошла какая-то ложная информация. А вопрос о главном редакторе журнала совершенно еще открыт. Нужно, чтобы было собрание учредителей, чтобы все это было проведено на какой-то законной законодательной основе. Этого ничего еще не было.

- А если редакция сама решит отойти от работы, издательство таки будет искать новых людей?

- Вопрос, скорее всего, будет так стоять. Я вам еще не могу сказать окончательно. Нас самих это все беспокоит. Действительно, ситуация непростая. Можно собраться, подумать. Ну, вот небольшие у нас деньги. Но можно еще поработать. Давайте еще год подзатянем пояса, давайте поднатужимся и сделаем журнал, выведем на уровень, чтобы все самоокупалось. Если Федюк и его команда, которые работают над журналом, скажут, что да, мы готовы за маленькие деньги еще поработать над журналом, значит, будем работать продолжать. А если Федюк скажет, что нет, тогда нужно будет искать других людей, которых беспокоит судьба этого журнала, которые захотят, чтобы он жил и не умер. Ведь у журнала такая история. Он издавался и в Германии, и в Штатах. Мы очень хотим, чтобы он существовал. Значит, будем искать таких людей, которые будут вкладывать и силы, и душу, и будут готовы чем-то поступиться ради этого журнала.

Очевидно, поступиться редакции Тараса Федюка следовало едой, жильем и одеждой, на что ежемесячно нужны деньги. А много ли вы знаете изданий, процветающих благодаря голодному энтузиазму сотрудников?.. 

Фото - delo.ua, ualit.org, life.pravda.com.ua, sumno.com, uainfo.censor.net.ua