«У..бище я, хорошая ты», або довга дорога до Псоя
0Метро зупиняється посеред тунелю. У вагоні, окрім мене, ще троє чоловіків: білий, афро-американець та азіат. Американський асортимент політкоректний у всьому, думаю. Це навіть випадковістю назвати важко. Намагаюся не надто часто піднімати очі, аби не зустрітися ні з ким поглядами, бо скільки триватиме наше усамітнення – невідомо. І тут монголоїд, побачивши, що я читаю книжку з невідомою для нього абеткою, починає:
- Звідки ви?
- З України, - кажу.
- В Україні такий поганий президент, як і в Росії? – демонструє деяку обізнаність в геополітиці він.
- Ще гірший.
- Б’юся об заклад, у Путіна дуже, ну дуже багато коханок.
- Чого це раптом? – питаю.
- Тому що це Росія. А в Росії, якщо у чоловіка є влада, у нього може бути будь-яка жінка.
За цією розмовою поволі проходять ще 40 хвилин у тунелі. Зі всіх можливих співрозмовників, а точніше, з усіх трьох, доля подарувала мені китайського католицького пастора.
Так я їду на концерт Псоя Короленка.
Короленка ми з друзями, веселі та натхненні, слухали на кухнях, запиваючи його пісні коньяком. Псой ніколи не лікував наші глибокі душевні ради, здебільшого – подряпини. Зате майстерно розв’язував руки та язики. Незмінним об’єктом цікавості були філологічні пошуки цього інтелектуального блазня. Але про це трохи пізніше.
Виступ в Нью-Йорку для поета і співака не є чимось надзвичайним. Він приїжджає сюди часто. Для емігрантів з СНД він – промінь андеґраундного сонця, яке світить десь далеко за океаном.
І ось безпечна і розслаблена направляюся я в Чайна-таун. Виходжу з метро, пробираюся крізь крамарів і досить швидко знаходжу потрібний мені нічний клуб.
Для тих, хто не знає, що таке Чайна-таун, дам маленьку довідку.
Вдень це надзвичайно колоритна частина Манхеттену. Тут завжди чимало туристів, бо зовні ці кілька американських вулиць нагадують осередок автентичного китайського буття. Цей район знаходиться зовсім недалеко від місця розташування колишніх веж-близнюків, а також від фінансового центру світу Уолл Стріт. Тут дійсно можна смачно поїсти китайської їжі, купити дешеве золото, Версаче і «ролекси». Але увечері, коли китайці починають прибирати безкінечні лотки з овочами і рибою, цей район наповнюється запахом усього цього добра, вистояного на сонці протягом дня, торговцями нелегального короткочасного щастя і п’яненькими інтернаціональними парами.
На порозі клубу, де мав виступати Псой, стоять два дебелі чорні хлопці.
Розмова коротка:
- Документи.
- Навіщо?
- Ми маємо переконатися, що ви повнолітня.
Лестять мені ці слова тільки перші кілька секунд, бо далі я розумію, що документів з собою не маю. Я їх елементарно не переклала з однієї сумки в іншу. На всі мої «та подивіться на мене, я чесно вже доросла», парубки категоричні: «навіть якби ви виглядали на сорок, ми б вас не пустили. Є закон».
Я не відвідую американські нічні клуби, тому досі цей закон йшов у моїй шкалі зацікавлень десь одразу після питання розведення алігаторів в домашніх умовах.
Вмовляти, підморгувати, засовувати гроші в кишені сенсу нема. Це я знаю, тому досить швидко здаюся і, відчуваючи себе повною невдахою, рушаю звідти. Біля метро в мені забриніла надія: починаю перебирати речі в сумці, аби знайти бодай якесь нещасне свідчення, що я - це я. Це ж сумка, там завжди має бути щось.
Посеред безрезультатного порпання, помічаю, що біля моїх ніг щось ворушиться. За секунду виявляю, що це кілька мишей, які прудко і радісно одне за одним вилазять з ями в асфальті. Я рефлекторно відскакую на кілька метрів Поруч проходять дві китаянки в латексних шортах і з червоною помадою на губах. Їм нестрашно, вони посміхаються. Не минає і кількох секунд, як біля моїх ніг з’являються величезні блискучі таргани…
Усе це розказувати комусь з нью-йоркців було б навіть незручно. Вони розсміються і скажуть: «Прокинься, це Нью-Йорк. Тут живе хто завгодно, і що завгодно. А дивуватися тарганам і мишам – значить бути туристом».
Таргани ж, мабуть, були того вечора невипадковими. Дивовижним чином вони в моєму сприйнятті з гидких істот еволюціонували у символічну «останню краплю», вольовий поштовх і частково в ту саму крапку над «і». Я швидко вирішую повернутися назад. А якщо по дорозі побачу змію – розмірковую собі - панікувати не буду, а лише граційно і невимушено перескочу її.
Обличчя охоронців після моєї появи буквально замерехтіло втомою. Можна тільки уявити, скільки разів цим хлопцям доводиться пояснювати новачкам правила нічних гульок у цивілізованому світі, де навіть гризуни з комахами не знають жодних утисків та несвобод.
На моє здивування, переговори були недовгими. Я чесно пообіцяла, що зайду ненадовго, алкоголь не питиму, більярдними кулями не кидатимусь, кокаїн не нюхатиму і залицятися до барменів теж не буду, а лише послухаю кілька пісень, домовлюся про інтерв’ю і піду. Один з них погодився, але за умови, що він супроводжуватиме мене.
Ми рушаємо добряче людними трьома верхніми залами клубу. Далі мій конвоїр веде мене довгими темними сходами глибоко униз. Вже звідти до мене починають доноситися підозріливі звуки. На підході я впізнаю старі радянські хіти. А зайшовши, бачу ось таке:
Тут, у найнижчій точці клубу, під вулицями, заселеними хитрими китайцями, проходить емігрантська вечірка. Між гостями з коктейлем гуляє Псой Короленко. У нього чорне циганське волосся і гарячий распутінський подих. Вже за кілька хвилин про мої документи було забуто. Короленко відпустив мого наглядача і вибрався бадьорий на сцену.
Якщо ви не любитель словесних експериментів з найсміливішими наслідками, то Псой Короленко не для вас. Невибагливий і цнотливий слухач чує в його творчості, перш за все, нецензурну лексику. Якщо ж вона сприйнятті глибоко табуйована, то краще поберегти і не підривати власні моральні засади. А раптом вас зацікавлять інші рівні його текстів, тут варто лише вслухатися та пробратися крізь галасливі звуки незмінного інструмента Короленка – «гармохи», особливого різновиду Casio, який давно вже не випускають. Філолог за освітою Псой часом видає вкрай небезпечні суміші.
Цього вечора він співав російською, англійською та на ідиші, вправно жонглюючи формами та змістами, врешті перетворюючи усе дійство на шаманську виставу з елементами гротеску та буфонади.
Репертуар у Короленка чималий: це тексти власного авторства, парафрази з класики, вірші «срібної доби», єврейські та російські народні пісні.
В якийсь момент, коли танці сягнули типово східноєвропейської кульмінації, я на секунду засумнівалася, чи були усі ті події цього дня, які передували цьому майже хлистівському видовищу, насправді. І лише здивований смаглявий охоронець з Алжиру (як потім з’ясувалося), який не міг повірити, що усі ці люди можуть так високо і життєрадісно підскакувати під, здавалось би, настільки невибагливу музику, повертав мене до реальності.
«У..бище я, хорошая ты» розлилося залою і венами гостей.
Відео з Псоєм Короленком:
Фото Любові Цибульської
1
