Ризиковані пустощі опозиціонерів
0Звичайно, ви буваєте на facebook і знаєте, які гарячі протистояння розпочалися там у зв'язку з ухваленням мовного закону. Я особисто ціную зусилля голодуючих, хоч не маю змоги вийти їх підтримати на площу. Останніми днями пролунало безліч закликів не лаяти наших сумнозвісних опозиціонерів, бо "їм і так тяжко, а інших у нас, як відомо, нема".
Але окремі з них просто не залишають вибору.
Спочатку депутат і колишній журналіст Володимир Ар'єв образився, що я попросила його не обзивати істерично владу сволотами і бандюками, натомість визнати свої помилки і вибачитися перед своїми виборцями. Ар'єва це зачепило настільки, що він стер мої коментарі і розфрендив мене. Потім поодиноко почали жалітися люди, що вже інший депутат - Олесь Доній виключав їх за цілком спокійну конструктивну критику з facebook-групи з дуже недалекоглядною назвою "Своя правда". Цікаво, що ці відомі співці демократичних цінностей позбавляються лише тих, хто ввічливо і переконливо опонує їм. Екзальтованих крикунів і нахаб вони залишають, бо на їхньому фоні самі виглядають виграшно. Але я дійсно не хочу вже чути емоційних закликів когось ненавидіти, не хочу веселитися з комічних картинок з Януковичем, які Ар'єв як фігура публічна розміщує на своїй сторінці. Мені просто треба почути адекватні зрозумілі дорослі слова парламентарів. Та цим політикам чомусь моє бажання здається неправильним.
І зрештою, складається враження, що українські демократи - це елітний клуб за інтересами, куди тебе можуть не прийняти, якщо бодай в чомусь з ним не згоден. Але ж зрозуміло, що таким чином ці борці з режимом демонструють своє невміння прораховувати ситуацію навіть на 1-2 ходи наперед.
Цю гру під назвою "Хто українськіший українець" ми вже давно спостерігаємо. Коли, замість консолідації і діалогу, люди сваряться на рівному місці на радість, як завжди, об'єднаним провладним політикам.
Та й сам народ полюбив змагатися в патріотичності. Дивишся матріали на тему українських протестів в міжнародних ЗМІ і власним очам не віриш. Люди виходять на площу у футболках з написами "Вчіть, бл.., мову нашу", "Бандерівець", "Дякувати богу, що я не москаль", вдягають шаровари, приносять чомусь з собою шаблі, розприскують газ... Яким чином, цікаво, ці запеклі патріоти такими написами збираються збільшувати свою чисельність, якщо навіть я, людина з демократичного проєвропейського табору, бачу в їхніх методах агресію і дурість, бо не вважаю, наприклад, фразу Юрка Покальчука "Вчіть, бл.., мову нашу" доречною у цьому контексті, а постать Бандери чітко розмежовую зі значенням української мови для країни. Тож виходить, що на сотню щирих протестуючих, яким дійсно болить це питання, вийде один з оселедцем і голим торсом, щоб його пофотографували, і стане головною ілюстрацією до всіх статей на цю тему у пресі. А потім не треба дивуватися, чому збоку це виглядає як театралізований парад ультранаціоналістичних провокаторів. Про таких і кажуть "знахідка для шпіона", бо достатньо запустити у натовп кількох хлопців з радикальними закликами, на кшталт "Смерть ворогам", і увесь мітинг набуває загрозливого маргінального характеру, а політтехнологи Партії Регіонів потирають руки. Тому давайте не плутати - і серед політиків, і звичайних громадян - тих, хто прагне задоволольнити свої ексгібіціоністські потреби, з тими, хто виходить для нормального громадянського волевиявлення.
91024
80
