Княжицкий про перепродажу СТБ Пинчуку: "Знайшли повішеною Мар'яну Чорну. Сівкович переховувався"

Генпродюсер ТВi, оставивший топ-менеджерское кресло ради депутатского, пообещал рассказать изданию «УП» о нюансах перехода журналиста в Верховную Раду. Но разговор, начавшийся с политики, незаметно перешел на смежные темы. В частности, Николай Княжицкий рассказал о конфликтах с властью во время работы на разных каналах, рассказал, как создавался канал ТВi, и еще о том, каким образом, по его мнению, СТБ и ICTV оказались в собственности Виктора Пинчука.

– Перше, що я зробив на УТ-1 – це розірвав рекламну угоду з компанією «IP Київ». Весь рекламний час державного телебачення безкоштовно належав російській «Альфі» в обмін на художні фільми. А друге – це зупинив вихід в ефір пропагандиста Долганова, який вів програму «7 днів». Мені не дозволяли його виключати. І одного разу я проявив таке самоуправство. Долганову не сказав, що я його виключу. Тобто він думав, що виходить в ефір, а в цей час передачу в ефірі вела Наталія Кондратюк з іншої студії. Долганов про це дізнався через 20 хвилин ведення програми. Одним словом, я був молодою людиною, хуліганив, тому мене звільнили з УТ-1 буквально за два місяці.

– Після чого Кучма почав трусити СТБ, на якому ви продовжили працювати?

– У той час помічником Кучми був Володя Сівкович. Ми з ним товаришували і були партнерами на СТБ. Фактично, сильний тиск на СТБ почався після цього. Тому що і я, і Сівкович проявили непокору. Я тоді вийшов на прес-конференцію і сказав, що в умовах цензури на УТ-1 працювати неможливо. А Сівкович, який був помічником президента, прийшов в УНІАН, стояв, слухав конференцію і після цього сів біля мене і сказав: «Я сьогодні пишу заяву про звільнення». Це було абсолютно проти правил гри. До цього таке робив тільки Саша Разумков, який теж публічно пішов з посади помічника Кучми.

–  А потім, якщо не зраджує пам’ять, у Сівковича забрали канал СТБ – і він опинився у Пінчука.

–  Сівкович був одним із партнерів на СТБ разом з російським «Лукойлом». Я знаю, що канал хотіли забрати. Спочатку вбили начальника служби безпеки Дейнеку. Мені тоді квартиру підірвали й підпалили, і я жив декілька місяців у Романа Зварича у Лісниках, їздив з його охороною. Міліція нас зупиняла, цю охорону кидали на землю, мало не арештували мою дружину. Ми не могли вийти з хати, тому що там постійно стояла «наружка». 

Люди в масках напали на нашого комерційного директора і його вагітну дружину. Їх побили, пограбували. У мене з кабінету регулярно щось зникало, незважаючи на те, що у нас була охорона. Знайшли повішеною Мар'яну Чорну. Сівкович переховувався, тому що йому сказали, що він замовлений.

І коли це з Мар'яною сталося, я йому сказав: «Нам потрібно віддавати канал». Я знаю, що від Сівковича вимагали віддати цей канал безкоштовно, і він був готовий на це. А я поїхав у «Лукойл» і домовився, що вони викуплять частку, яка йому належала.

–  І Лукойл купив пакет Сівковича, а потім продав Пінчуку?

–  Так. Як потім сталося, я не знаю.

–  Це була просто боротьба за грошовий актив – чи політична зачистка?

–  Я думаю, що політична. Ми ще встигли зробити перед першим туром виборів президента 1999 року спільний проект з «1+1». На другий тур нам заборонили його вести. Кучма був страшно злий!

–  Але я згадую так само, як ви захищали Кучму під час касетного скандалу. Коли на ICTV Куликов, Кисельов і Княжицький розповідали про провокацію проти президента...

– Ні, трошки було не так. Я теж пам’ятаю ці програми. Мало хто знає, що я фактично купував теж тоді канал ICTV. Ним володіли Бакай і американська компанія StoryFirst Communications – кожен по 50%. Американці захотіли це продати – фактично за безцінь, захотіли вийти з цього ринку взагалі. Я вів переговори і домовився про продаж 50% Сівковичу.

–  Скільки це коштувало?

– Я думаю, що це комерційна таємниця. Але скажу, що це копійки – приблизно як зараз хороша квартира. І потім Сівкович сказав, що його викликали до Кучми і сказали віддати канал. І от таким чином це опинилося у Пінчука.

А оскільки я вів усі ці переговори, у нас із Кучмою були дуже складні стосунки. Я думав просто емігрувати з країни. Я міг залишитися в Росії, мене запрошували на непоганих посадах працювати. У мене завжди були друзі в Польщі, у мене там є родичі... І це був предмет домовленостей з Пінчуком: я нібито помирюся з Кучмою, якщо почну його консультувати і вести передачу на ICTV.

І коли сталася ця історія із записами Мельниченком, Пінчук запросив мене, Дмитра Кисельова і Дмитра Куликова (російського політтехнолога). Він захотів, щоб ми щодня виходили в ефір на ICTV. Йому потрібен був інформаційний шум. Притому Пінчук ніколи не говорив, що ми повинні казати.

– Адже це було зрозуміло за визначенням!

–  Після того, що я пережив з Кучмою, для мене було важливе самозбереження, але я ніколи Кучму не хвалив. Можна взяти ці записи ефірів. Навпаки, я говорив: «Я за Кучму не голосував». Я сварив Мельниченка, це правда. Я говорив, що це провокація. Для мене був дивним цей формат – я, Кисельов і Куликов. З Кисельовим ми вдвох працювали, а Куликов взагалі не журналіст. Куликов вів себе дуже жорстко, я не погоджувався з тим, що він говорив. Чи була це маніпуляція? Була. Разом з тим, це була журналістика. І коли це закінчилося, я видихнув.

Але підтверджую – я не говорив у тих ефірах в 2001 році нічого такого, що я не міг би сказати зараз. Тому що у мене є своя точка зору про все, що стосується Мельниченка.

 – Ваше перебування на ICTV збіглося з початком епохи темників?

– Я пішов восени 2001 року перед виборами, а темники були пізніше. Я вирішив балотуватися до парламенту у Львові. Великого бажання не було, я розумів, що у Львові в мене негативний рейтинг, але це був вихід для мене. Мені потрібно було якимсь чином піти з каналу, щоб не посваритися з Пінчуком і з Кучмою. Віктор весь час вважав, що я не корпоративний, тому що я не виконував його вказівки. У нас були хороші стосунки, але він вважав, що я не на 100% вірний.

Я пішов, і замість мене вести передачу з Дмитром Кисельовим сіла Лариса Івшина. Тому я ніколи не працював за темниками. Після виборів 2002 року я не був у журналістиці дуже довго. Я знімав художній фільм Blood Lines для американського ринку. В мене була піар-агенція, ми різними займалися справами, обслуговували Костю Григоришина. У нього тоді були якраз корпоративні війни з Медведчуком, Бабаковим і Суркісом.

Потім Костерін запросив мене робити газету «24». Потім ми розсварилися, тому що він дивним способом вимагав від Віталія Портнікова не друкувати якісь матеріали, а від мене вимагав зняти Портнікова з посади головного редактора. Я сказав, що я піду тільки разом з ним.

– І потім ви зустріли Гусинського з Кагаловським і почали створювати канал TВi?

– Колись Гусинський запросив Костеріна в гості, вони через когось познайомилися. Я зустрів Гусинського, він мене познайомив з Кагаловським, і ми почали створювати канал TВi. У Гусинського була зовсім інша ідея, ніж та, що втілена зараз – він хотів створити такий собі ринок для російських серіалів, які він виробляє. Плюс, мабуть, він хотів якимось чином впливати на політику. Гусинський на той час по суті управляв каналом. Я там числився, але всі рішення приймав Гусинський особисто.

– А потім, судячи з рішення Нью-Йоркського суду, ви з Кагаловським «кинули» Гусинського?

– Не зовсім так: цей суд триває. Було проміжне рішення, перша інстанція. Все управління Гусинським каналом TВi полягало в тому, що він купував для нього власні фільми. І ми в той час платили за одну годину мовлення на каналі з часткою 0,5% від 7 до 20 тисяч доларів. Коли Гусинський зник з каналу, ми купуємо продукцію по 300 доларів за годину. Тобто він весь час обманював Кагаловського в цьому ділі.

– Ви хочете сказати, що Гусинський викачував гроші з каналу, продаючи йому свою продукцію?

– Абсолютно вірно. Гусинський і Кагаловський кредитували канал пополам. А гроші виводилися на фірму Гусинського. Коли Кагаловський це зрозумів, постало питання повернення кредитів. І як менеджер, я прийняв правильне рішення. Я знайшов іншого інвестора, який дозволив працювати таким чином, щоб ці кредити повернути. Очевидно, це був сам Кагаловський – без Гусинського. Але кредити в результаті нашої роботи мали повернутися і самому Гусинському.

Фактично Гусинський втратив можливість витягати гроші Кагаловського, промивати їх через канал. От що відбулося з юридичної точки зору. Також Гусинський дав інтерв’ю ізраїльській газеті The Marker, потім було інтерв’ю з Малашенком в «Комерсанті», де було сказано, що Гусинський хоче повернутися в Росію, виправдовує дії Путіна, вважає себе неправим.

Це все відчувалося на каналі. Гусинський хотів використати TВi для можливості повернення в Росію, щоб заслужити авторитет перед росіянами. Кагаловський, партнер якого – Ходорковський – знаходиться в ув’язненні, звичайно, цього не хотів.

І сам Малашенко, який представляє інтереси Гусинського, говорив в інтерв’ю «Комерсанту», що це не бізнесовий конфлікт, а світоглядний. Тому що Кагаловський разом зі мною стояв на позиції розвитку європейської України, а Гусинський – на позиції того, що треба повертатися в Росію і таким чином вести політику.

– Ми ж теж не наївні люди. Ви вважаєте, що Кагаловський просто інвестує гроші в канал, тому що йому хочеться європейську Україну?

- Зараз? Не тому. Я теж думав, що я не наївний. Але потім я трошки більше пізнав Кагаловського. Треба розуміти його бекграунд.

– Вперше його прізвище спливло в афері з Bank of New York у Америці, де працювала його дружина…

– Були публікації про це. Потім перед ними вибачилися і жодних претензій їм ніхто не пред’явив. Ніякої афери за їх участю не було, і тому вони на свободі. Якби була афера, вони були б у в’язниці, оскільки його дружина – громадянка Америки.

Але якщо взяти бекграунд Кагаловського, то він був кандидатом наук в Радянському Союзі, працював в Академії наук, мав публікації в західних журналах, товаришував із Бальцеровичем, чеськими, німецькими економістами, був директором Міжнародного валютного фонду від Росії. В уряді Гайдара в ранзі міністра Кагаловський відповідав за стосунки з міжнародними фінансовими організаціями. Гайдар близько з ним товаришував. Костя - фаховий економіст і банкір...

– Те, що він фаховий економіст і банкір, тим більше спростовує версію, що він добровільно жертвує гроші в канал ТВі заради світлих ідеалів.

– Чому? Банкіри бувають різними, як і журналісти. Він спочатку, очевидно, заходив сюди як в бізнес. Тому що Гусинський обіцяв йому величезні прибутки. Потім він зрозумів, що його обманюють, і що бізнесу не буде. Якби ми отримали частоти, то очевидно, це був би бізнес-проект, який мав би покриття, вартість і був би самоокупним. Коли в нас забрали частоти, то для Кагаловського канал ТВі став справою принципу. Деколи ім’я коштує дорожче, ніж щось інше.

Кагаловський справді є людиною ліберальних проєвропейських поглядів. Він розуміє, що ніколи не повернеться в Росію, поки Ходорковський сидить. А Ходорковський буде сидіти, поки є Путін. Україна для нього зрозуміла і цікава.

Я поделилась с вами лишь частью интервью, показавшейся мне интересной в контексте телевидения. Ну а полную версию разговора можно прочитать здесь.

По материалам pravda.com.ua

Фото - censor.net.ua