Кіно впритул, або я знаю секрет Девіда Лінча
Маршрути таксиста Мартіна Скорсезе, буботіння героїв Вуді Аллена, безглуздий у своїх прагненнях Кінг-Конг і таємні місцини зі збоченцями з фантазії Стенлі Кубрика – з цих образів кожен з нас сам може скласти карту свого Нью-Йорка.
Часом здається, це місто і кінематограф – явища тотожні. Вони створювалися одне для одного. Та й спорідненість Голлівуду з Лос-Анджелесом досить умовна. Адже чимала частина голлівудських студій розміщена саме в неофіційній столиці Америки. Що аж ніяк недивно, адже бюджет Нью-Йорка за розмірами - четвертий у світі. Тобто цілі країни, окрім самих США, не оперують такими сумами.
Перекриті кінотехнікою вулиці – досить буденна і легко здоланна незручність для нью-йоркерів. Гуляючи між знімальними групами, розумієш, чому саме тут – в абсолютно міфологізованому і архетипізованому місті - повинен бути один з найбільших у світі Музеїв Кіно (Museum of moving image).
Збираючись до нього, я розраховувала здебільшого на історичність експонатів, на їхній поважний вік та непохитний статус. В результаті, отримала з надлишком. Виявилося, зв’язок музею з сучасністю міцний і добре налаштований. Окрім абсолютно очевидних кінематографічних реліквій, музей пропонує цілком свіжі артефакти, які тільки-но залишили знімальні майданчики.
Насправді, називати це місце музеєм винятково кіно не хочеться, бо Museum of moving image - це ще й історія телебачення і комп’ютерної анімації. Його було відкрито у 1988 році на території Kaufman Studio, заснованої ще в 20-ті роки минулого століття. В її павільйонах без перебільшення декларувався американський кінематограф як такий (фільми: «Смерть комівояжера», «Дні радіо», «Люди в чорному», «Поговори зі мною», шоу Косбі, «Вулиця Сезам» та інші).
Ядро музею – експозиція Behind the Screen («Поза екраном») - своєрідна спроба кристалізувати кіномистецтво: камери, лінзи, макети міст і окремих приміщень, чернетки сценаріїв, листи славетних режисерів, речі головних героїв, косметика, маски, журнали, ляльки - нутрощі, без яких організм був би недієздатним. Бути представленим тут - практично залишити слід на Алеї Слави.
Головний вхід до Kaufman Studio. З 2008р. по 2011 р. музей перебудовували. На реконструкцію пішло близько 67 мільйонів доларів
Відеоінсталяція у холі
Найвпізнаваніші маски кіно
Грим-маска Дастіна Хоффмана у фільмі «Маленька велика людина» (1970р.)
Перука Роберта де Ніро у фільмі «Таксист» (1976р.)
Косметика акторок у серіалі «Секс і місто»
Протези ніг для героїні Вайнони Райдер у фільмі «Чорний лебідь» (2010р.)
Маска з фільму «Зомбі на Бродвеї» (1945р.)
Три етапи створення маски з фільму Девіда Лінча «Людина-слон» (1989р.)
Черевики Еда Харріса в якості Джексона Поллока у фільмі «Поллок» (2000р.)
Капелюх Ларрі Хеґмана з телесеріалу «Даллас» (1978 – 1991рр)
Сукня Хеді Ламар з фільму «Самсон і Даліла» (1949р.)
Сукня Сари Джесіки Паркер у фільмі «Медовий місяць у Лас-Вегасі», (1992р.)
Сукня Рене Зелвегер у фільмі «Чікаґо»
Боксерські рукавиці Роберта де Ніро у фільмі «Скажений бик», (1980р.)
Одяг Робіна Вільямса у фільмі «Місіс Дайтфайр»
Сукня і шаль Кейт Вінслет у фільмі «Мілдред Пірз», (2011р.)
Перші таблоїди
Іграшки компанії Disney (1940р.)
Вхід до одного з кінотеатрів музею
Секрети особливо дресированих тварин у фільмах
Сам дарт Вейдер із "Зоряних війон"
Механічна лялька з фільму «Екзорцист», (1973р.)
Руки Фреді Крюгера
Телевізор 1939-го року
Це лише невелика частина головної експозиції розрахована на туристів. Нью-йоркерам Музей пропонує чи не щодня переглядати старі і нові фільми. З цією метою облаштовано два кінотеатри. Також при бажанні в окремій студії можна створити власний невеличкий мультфільм, або вибрати музику і ефекти для відомої кіносцени.
Загалом, контакт з усіма цими речами у мене, людини, давно і нещадно розбещеної піратською продукцією, викликає, перш за все, бажання не змішувати.
Не змішувати Годара, фон Трієра і Хічкока навіть не в один вечір. А, певно, і не в один тиждень. Їх тепер хочеться деталізовувати, закарбовувати і перетравлювати. Якщо вже одна невеличка річ може стати уособленням цілого фільму через багато років, то варто цю річ не пропустити. Раптом, саме її колись ти побачиш вживу на іншому кінці світу.
Фото з архіву Любові Цибульської