Василь Ілащук: "Я поки не хочу повертатися на керівну посаду"

Навесні 2010 Василь Ілащук пішов з Першого національного. Про його подальшу долю ходили різні чутки: піде в депутати, буде займатися бізнесом... Зараз Ілащук разом із командою працює над новими медіапроектами.

Я зустрілася з останнім президентом Першого національного й розпитала, як йому жилося з Першим, і як зараз - без Першого.

- Розкажіть про ваш особистий вклад в розвиток Першого національного.

- Хай розкажуть професіонали, які працюють на телекомпанії, наскільки була злагоджена й чітко поставлена їхня робота. Два роки для того, аби щось зробити - дуже мало. Старт каналу був досить серйозним: Перший національний впевнено йшов до «Євро-2012» при повній відсутності фінансування.

Хочу навести один приклад. За рік перед моїм приходом бюджет каналу був 150 мільйонів гривень. Коли я прийшов фінансування скоротили до 80-ти мільйонів, з яких 70 мільйонів - це заробітна плата, а 10 мільйонів - це комунальні послуги, бензин, електроенергія і т.д. За що розвивати телекомпанію, купувати новий контент, про це ніхто мене ніколи не запитував. Але разом з тим нам вдалося жодного місяця не затримати зарплату, розвинути дуже серйозну інформаційну інфраструктуру: зробити ньюзрум.

За що розвивати телекомпанію, купувати новий контент, про це ніхто мене ніколи не запитував

 

Я хочу подивитися, де сьогодні без жодної копійки можна таке зробити. Ми заробляли гроші: були вибори, були футболи, Чемпіонати Європи, які ми абсолютно законно продавали на інші канали. Ми змогли відкрити за кордоном і в Україні декілька корпунктів в часи  економічної кризи. Багато можна говорити, але краще закатати рукава й працювати. Власне, що ми й робили впродовж двох років.

Перший рік було дуже важко. Я собі думав: "Навіщо це все мені?" Я щодня підіймався о 7 годині, тому що о 9 треба бути на роботі. У мене за два роки не було не те що відпустки - вихідних! Я ледь  знаходив день - два, щоб поїхати до батьків. Тому що для мене - це святе. А потім, коли почало щось вдаватися, це почало інтригувати. Пізніше почав з'являтися якийсь успіх. 

Ви знаєте, що заяву я написав сам? Я пішов сам. Мені ніхто не натякав, ніхто не переконував, не лякав. Я зрозумів, що прийшла нова політична команда, і має прийти новий керівник Національної телекомпанії.  І коли мені сказали: «А чому ти звільняєшся, якщо по твоїй кандидатурі питання взагалі не стоїть», я відповів, що тому я і пишу заяву. Я ж знаю, що будь-яка нова влада шукає можливість звільнити попереднього керівника Національної телекомпанії.

Знаєте, що ми в першу чергу зробили на Першому національному, як тільки прийшли? Ми побудували капличку. Про це ніхто не згадував, тому що це питання інтимного характеру. Я ж не робив це для того, щоб написали, що прийшов Ілащук і за свої гроші побудував. Багато підлеглих кричали, що це за їхні гроші. Потім вони зрозуміли, що це не за їхні гроші, тому що жодної затримки зарплат не було. Коли ми в кінці 90-х переїхали з Хрещатика на Сирець я інтуїтивно відчув, що атмосфера дуже важка. Виявляється, Бабин Яр тягнеться аж до Київської міської психоневрологічної лікарні. І на території, де зараз знаходиться Національна телекомпанія, захоронено багато людей. Це все одно, що жити на цвинтарі. Чому ніхто не додумався зробити хоча б дерев'яну маленьку капличку в пам'ять про загиблих?

- Після того, як побудували капличку, ви відчули полегшення?

- Я не знаю, чи змінилася аура на цілій телекомпаній, але зауважив,  що раніше працівники були сумні і злі, а потім почали вітатися між собою. Знаєте, як пишуть в Біблії: коли ти робиш добро, ніколи не чекай, що воно має тобі вернутися, тому що це вже користі заради. 

Раніше працівники були сумні і злі, а потім почали вітатися між собою

- Ви віруюча людина?

- Я вірю. Я колись у бабусі запитав, яка залишилися в 38 років вдовою, чому вона вдруге не вийшла заміж. І вона сказала мені таку сакраментальну фразу: «Знаєш, Васильку, я любила не тіло твого діда, а душу його». Коли такі речі передаються тобі генетично, то цей нікчемний меркантильний світ, який побудований на фальші й брехні, на метушні, сприймаєш інакше. Є щось вище поза тим всім.

Мені ніколи ніхто не казав ні з Банкової, ні з Кабінету міністрів, ні з Верховної Ради, як я маю працювати. З мене просто питали, і все. Звісна річ, що у мене були свої бачення керівництва телекомпанією. Треба на білому коні приїхати, і на білому коні поїхати.

Велика похибка будь-якої влади - ставити на керівні посади людей, які допомагали досягти цієї влади, а не професіоналів своєї справи.

Я прийшов і пішов з командою. А ті, хто там залишилися, значить була не моя команда. Я ні до кого жодних претензій не маю, окрім як до себе.

- А які у вас до самого себе можуть бути претензії?

- Я досить самокритичний. Якщо мені щось вдається зробити, і всі починають нахвалювати, то я беру паузу і мушу вистежити, чи це насправді так, чи ні. Тому що багато дифірамбів співають лише тому, що ти керівник.

Я беру паузу і мушу вистежити, чи це насправді так, чи ні

В свій день народження, будучи керівником телекомпанії, я завжди виїжджав до батьків. Тому що ми з сестрою Наталкою - двійнята, і в цей день  мусимо бути разом. (Наталка працює заступником ректора Буковинської фінансової  академії, - Медіаняня). А потім, коли я приїжджав і бачив у себе в кабінеті купу подарунків, квітів, я розумів, що не всі подарунки призначені персонально мені, деякі - моїй посаді.

- Як ви визначали, які подарунки вам, а які посаді?

- Я відчуваю по аурі. Якщо подарунок зроблений не від душі, то я його не приймаю. Мені трошки складно в цій системі працювати керівником. Мені хотілося б робити свою роботу, незважаючи на те, хто при владі. Телебачення має висвітлювати об'єктивний інформаційний простір, немає значення, яка влада прийшла.

- Валід Арфуш сказав, що Перший національний має фокусуватися на тому, що говорить і робить українська влада, на те ж Перший національний і державний канал. Як ви ставитися до цих слів?

- Для мене немає персоналій в керівництві національної телекомпанії. Просто є нова команда, яка доведе або не доведе свою спроможність змінити щось на краще. Єдине, що я розумію точно: Національною телекомпанією  України повинні керувати одержимі українці. Я для себе погано уявляю, щоб я прийшов в Національну телекомпанію іншої країни й почав би розповідати їм, яке має бути їхнє національне телебачення. 

Я 26 років на телебаченні і буду й надалі працювати в цій галузі. У моєму житті все, за що я брався, все вдавалося. Просто треба дуже захотіти щось навчитися робити в цьому житті.

Я для себе погано уявляю, щоб я прийшов в Національну телекомпанію іншої країни й почав би розповідати їм, яке має бути їхнє національне телебачення

- Після вашого призначення на Першому ви шукали собі роботу на майбутнє?

- Коли я прийшов на телекомпанію, я пам'ятав про той день, коли я буду йти звідти. Тому треба настільки гідно кожен день провести, щоб ніхто ніколи не міг сказати: «Слава богу, що його звільнили». Не буду лукавити, коли  я пішов, деякі так казали. А знаєте чому? Тому що я вимагав, щоб люди працювали. Перший національний - це надзвичайно серйозна кузня телевізійних кадрів. Не є таємницею, що  штат Національної телекомпанії роздутий, і звісна річ,  можна обійтися половиною тих людей, які там працюють. Деякі приходили аби просто відсидіти день на телекомпанії. Коли я запитував, що вони зробили сьогодні, на мене дивилися з величезним подивом, і відповідали, що вони цілий день на роботі. Але ж головне не присутність, а результат. Якби вони були на контракті, тоді  можна б було на них впливати. Державна структура - це дуже складно. Це три профспілки. Вони починали шум підіймати, всі відразу ставали захисниками народу. А от коли цей народ не може працювати в сьогоднішніх умовах і  не хоче навіть вчитися...

Звісно було б краще створити структуру, в якій би працювало не близько 2 000 людей, як на Першому національному, а 500 чоловік, які б виконували роботу тих двох тисяч і отримували б як ті дві тисячі. І з них тоді можна було б вимагати. Але скорочення кадрів - це все одно, що різати по-живому. Це дуже болючий процес.

Я ціную дві риси в людях - працездатність і професіоналізм. Якщо людина професіонал, то їй можна пробачити будь-які риси характеру: невихованість, некультурність.

Вони починали шум підіймати, всі відразу ставали захисниками народу

 

Готувати собі місце на майбутнє... В мене цього ніколи не було. А щоб домовлятися з будь-якою владою чи прилаштовуватися - ніколи. Я більше скажу: пропозиції були.

- Що вам пропонували?

- Я не буду про це говорити. Були цікаві пропозиції, але я відмовився.

- Як ви вважаєте, нові керівники зможуть надалі розвивати Перший національний?

- Побачимо. Судити  й критикувати нікого не хочу. Потрібно бачити їхню роботу. Критикувати дуже просто, а судити можна тільки тоді, коли людина щось зробила. Час покаже.

- Ви раніше були в комісії з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки при РНБО. Ви як спеціаліст скажіть, наша країна захищена інформаційно?

- Я вивчав серйозно це питання. Україна дуже незахищена інформаційно. Ми виглядаємо перед всім світом нікчемами і не можемо себе захистити. Я аналізував випуски Євроньюз, російськомовну і англомовну версію. Це дві різних за змістом і подачею версії.

Були цікаві пропозиції, але я відмовився

Якщо є якийсь інформаційний наклеп з боку іншої країни чи в середині нашої країни, треба відразу дати відповідь. А хто може зараз дати відповідь? Я колись нарахував чимало структур, які буцімто відповідають за інформаційний простір  держави. А насправді крайніх немає. Держтелерадіо - розпорядники коштів. А не простіше  бюджетні кошти перерахувати безпосереднью на теле- чи радіокомпанію?  В нашій країні є багато неадекватних речей.

- Ви відчули полегшення, коли пішли з телеканалу?

- Так, я відчув, що є інше життя. Я тепер сам собі належу. Я не хочу відповідати за те, на що не можу впливати. А  мені часто доводилося відповідати за те, на що я не мав впливу. Тому доводилося вигадувати якісь нікчемності, а це дуже недоречно.

В нашій країні є багато неадекватних речей

- Як зараз проходить ваш день, чим ви займаєтеся?

- Дні дуже насичені роботою. Я зараз працюю з тією командою, з якою пішов з телеканалу: мої перші два заступники, радник. У нас багато нових проектів. В розробці є навіть проекти спільні з телеканалами інших країн. Ми отримали пропозицію від телекомпанії одної із заокеанських країн, поїхати в прерії та зняти життя аборигенів. Це надзвичайно цікаво й поза політикою.

- Ви будете працювати, як журналіст?

- Так, як журналіст і ведучий. Мені дуже хочеться попрацювати над сценарними планами, знову долучитися до творчої роботи.

Я не хочу відповідати за те, на що не можу впливати

- Скільки людей входить в вашу команду?

- У нас команда, з якою ми працювали над проектом «Дорогами України». Стаціонарно - четверо. А коли починається процес зйомок - люди долучаються. Тому роботи дуже багато. Ми й далі працюємо над телевізійними проектами. Але про це поки зарано розповідати.  

Я за 26 років настільки вивчив всю телевізійну кухню, спочатку ззовні, потім зсередини, потім з творчого боку, потім з технічного, потім з фінансового, потім з юридичного. Тому мені зараз не страшна будь-яка керівна посада, яка пов'язана з інформаційним простором. Але я поки що не хочу повертатися на керівну посаду.

А Першому національному бажаю успіху і процвітання, тому що там працюють талановиті люди.

 

МедіаНяня.

Фото Андрія Єловікова.