«После замены режиссера мы начали с нуля». Как Плюсы снимали фильм «Черный ворон» и почему прекратили работу с Sister’s production

Не так давно я торжественно сообщила вам, что Плюсы, точнее, «ТЕТ-Продакшн», завершили съемки одного из своих самых долгоиграющих проектов – полнометражной ленты «Черный ворон». Долгоиграющих, потому что подготовка к съемкам длилась целых 5 лет, а после захода в предпродакшн команда успела практически полностью поменяться.

Собственно, в связи с этим вопросов у меня накопилось немало, и задавать их я отправилась к продюсеру проекта Кристине Шкабар. Но до этого ненадолго заглянула на съемки – успела прямо перед их завершением.

Основная часть съемок проходила в пределах Киевской области

Но иногда доводилось выезжать и в Черкасскую

Пожалуй, самые популярные в фильме актеры-животные после ворона - лошади

Как вы понимаете, в основном они задействованы в масштабных сценах

Часто съемки затягивались до поздней ночи

Зато красиво ведь как!

Главную роль в фильме играет Тарас Цымбалюк - именно он перевоплотился в того самого Ворона

Жену главного героя - Тину - играет Ксения Данилова

А роль Явдохи досталась Наталье Сумской

А этот суровый воин - атаман Зализняк, которого играет Евгений Плиско

Ну, и не менее важный актер - ворон по имени Фрейд

Реквизита, как вы понимаете, возить с собой пришлось немало

И людей тоже

Перед съемками боев актеры тщательно все репетировали

Алексей Тритенко вот предпочитает не холодное оружие

Василий Шкляр периодически приезжал на площадку. И даже успел подружиться с титульным персонажем

Ну, на съемки посмотрели, можно и к вопросам перейти. В офисе Плюсов меня уже заждалась продюсер проекта Кристина Шкабар.

– Кристина, начну издалека. Поначалу над фильмом работал Sister’s production, затем им занялся продакшен Плюсов. На каком этапе это произошло?

– Склад команди змінився на етапі розробки фільму. З самого початку проектом займався «ТЕТ продакшен», спільно з Sister’s production. Тому, по суті, продакшен-компанія не змінилася, не змінився і генпродюсер – Олександр Ткаченко. Були певні розбіжності у баченні проекту, через те і вирішили розійтися. Я, власне, приєдналася до проекту саме на цьому етапі, практично одночасно з режисером Тарасом Ткаченком. Загалом процес оновлення команди відбувався плавно, нам вдалось уникнути конфліктів.

– Что меняли в проекте в связи с заменой режиссера и сценариста?

– Ви ж розумієте, що заміна режисера, звичайно, тягне за собою зміну творчого бачення. Тому ми практично починали з нуля. До того ж, Тарас давно хотів реалізувати цей проект, у нього навіть були розмови про це з паном Шкляром кілька років тому. Переписувався сценарій, формувалася нова творча група. Тарас багато часу працював над сценарієм з Тарасом Антиповичем. Відбувався пошук та освоєння локацій – художник-постановник Ігор Філіпов бачив по-своєму формування деяких об’єктів, тому їх теж змінювали. Але оскільки фільм створюється за мотивами роману, то загальна концепція, безумовно, не мінялася. Це все одно фільм про Чорного ворона, про холодноярських повстанців, ми не перенеслися у іншу реальність.

– Замена режиссера повиляла на кастинг?

– У нас ще не було затверджених акторів до заміни режисера, але певні кандидатури у попередньої команди були. У Тараса було своє бачення фільму і акторського складу в тому числі, тому ми проводили кастинг повторно, зокрема і на виконавця головної ролі.

– Какие этапы согласования режиссера и с кем вы прошли?

– Окрім затвердження із генеральним продюсером, ми мали узгодити кандидатуру Тараса Ткаченка із Держкіно. Тому ми повторно пройшли кілька етапів затвердження експертною комісією. Оскільки Тарас має багату фільмографію та успішний досвід співпраці із Держкіно (зокрема, за стрічкою «Гніздо горлиці»), цей процес пройшов доволі комфортно.

– Еще нужно вносить изменения в паспорт бюджетной программы.

– Так, цим займалися мої колеги.

– Все звучит очень легко, хотя это непростой процесс, да и небыстрый.

– Це справді непростий і не дуже швидкий процес. Ми не могли почати роботу над проектом, не погодивши заміну режисера. А далі вже почалися стандартні процедури по документальному супроводу, і ми могли паралельно готуватися до зйомок.

– До того, как пойти на питчинг, к проекту готовились 5 лет. Ощущалась ли такая серьезная подготовка, когда вы начали снимать?

– Я не можу відповідати за підготовку на тому етапі, оскільки ще не працювала над проектом на той момент. Ми зайшли в новий препродакшен і проходили все заново.

– Производство планировали уложить в 24 млн грн. Из них Госкино выделило чуть больше 11-ти. Хватает? Или уже изменили бюджет?

– Який би бюджет проекту не був, грошей ніколи не буває достатньо. Спочатку дійсно планувалося, що частка Держкіно буде близько 11 млн грн. Але в процесі виробництва вона дещо зменшилася. І на даний момент основне фінансування – це кошти «1+1».

– За счет экономии на чем получается так дешево? Все-таки это костюмированный исторический фильм, с массовыми сценами, с задействованными лошадьми, например. Это все деньги.

– Я вважаю, що хороша підготовка – запорука того, щоби залишатись в рамках бюджету. На знімальний майданчик потрібно виходити чітко розуміючи, що ми знімаємо, як ми це плануємо робити і для чого. Нам вдалось оптимізувати знімальний графік та деякі процеси. Ми завчасно готували та планували масові та трюкові сцени. Деякі з них знімали по кілька днів. Були піротехніки, каскадери, бійки, постріли. Можна було б знімати і довше, але розуміння кінцевого результату та наявних умов змушували більш раціонально підходити до виробничого процесу.

– А на чем экономить никак нельзя? По-другому говоря, что, не считая оплаты труда, обходится дороже всего?

– Власне, на підготовці. Підготовка – це в першу чергу, час та зусилля усіх учасників знімальної групи. І тільки розібравши та проаналізувавши весь матеріал заздалегідь, розумієш, що важливо, а що ні. Треба детально підходити до відтворення епохи. Над створенням образів працювала команда художниці по гриму Лариси Сапанович. Їм доводилось кожного знімального дня по кілька годин працювати над перевтіленням наших головних героїв. Костюми створювались під чітким керівництвом художниці по костюмах Марічки Квітки. Команда художника-постановника працювала над підготовкою знімальних майданчиків та над тим, щоб всі ми легко могли уявити, що знаходимось в 1920-х. Це все величезний шматок роботи. Колеги дуже багато часу провели у пошуках референсів, а також антикварних речей, які додають дух часу, в який відбуваються події нашого проекту. Ну і, звісно ж, не можна економити на підготовці акторів, бо саме нашим героям глядач повинен вірити в першу чергу.

– Насколько Василий Шкляр задействован в производстве проекта?

– Ми підтримуємо зв’язок із паном Василем, запрошували на знімальний майданчик. Зазвичай автори з великим трепетом ставляться до адаптації своїх творів - і пан Василь теж. При цьому він бере участь у роботі над стрічкою: читав сценарій, допомагав працювати над діалогами, ми з ним обговорювали деякі сцени, кілька разів він приїжджав до нас на зйомки. Пан Василь знайомий з ключовими учасниками процесу, і ми завжди раді зустрічі.

– Как вы находите с ним общий язык в спорных моментах, за кем последнее слово?

– Зрозуміло, що є певні очікування від фільму, своє уявлення про те, як би це могло виглядати, якими би могли бути головні персонажі. У нас було дещо різне бачення фіналу, наприклад, але ми знайшли компроміс. При цьому, пан Василь розуміє, що екранізувати книжку настільки детально, як вона написана, неможливо. Аби залишити усі сюжетні лінії та героїв у стрічці, в нас, як мінімум, хронометражу не вистачить. Ми, в свою чергу, дуже відповідально та обережно підходимо до створення фільму, аби не схибити перед ним.

– Снимать фильм вы планировали в «узнаваемых исторических местах». Где уже побывали?

– Частину сцен знімали недалеко від Києва, але були і експедиції на Черкащину. Знімали в Тальному в палаці графа Шувалова – там знаходився штаб ЧК; знімали залізничну станцію недалеко від Умані, багато чого знімали в Київській області, намагаючись відтворити атмосферу. Двір Мотронинського монастиря, що був центром спротиву повстанців у минулому столітті, наприклад, відтворювали в Києво-Печерському заповіднику. Багато з історичних місць, де насправді відбувались події, виглядають вже зовсім не так, як в 20-х роках, тому групі художника-постановника доводилось багато працювати над підготовкою об’єктів.

– Изначально вы планировали сделать телевизионный фильм. Однако в пресс-релизе об окончании съемок уже заявили его как прокатный…

– Зараз ми працюємо, в першу чергу, над підготовкою повнометражного фільму, який плануємо показувати в кінотеатрах.

– Когда?

– Поки можу сказати тільки, що у 2019 році.

Ну, по крайней мере, понятно, что ждать «Черного Ворона» осталось недолго. А о любых подробностях касательно его выхода обещаю вам сообщать по мере их поступления.

Фото: пресс-служба "1+1", Павел Шевчук