Центр Довженко уйдет с молотка?

Если вы думаете, что проблемы Национального центра Александра Довженко ограничиваются борьбой за обретение руководителя, которого поддержал коллектив и кинематографисты, вы глубоко ошибаетесь. По информации Союза кинематографистов Украины, часть площадей, принадлежащих Центру, собираются продать, причем в тайне от всех - даже тех, кто напрямую причастен к работе учреждения.

За разъяснениями киношники обратились к министру культуры Евгению Нищуку. Предлагаю ознакомиться:

«Шановний Євгене Миколайовичу!

Нещодавно група кінематографістів підтримала висунення Івана Козленка на посаду генерального директора Національного центру Олександра Довженка. В листі до Вас було названо й ряд концептуальних положень, які слід неодмінно врахувати при розробці напрямків діяльності архіву.

Нині маємо інформацію щодо намірів продати частину площ Центру Довженка. Просимо її або підтвердити, або спростувати. Якщо справді такий намір є – знайте: наша Спілка буде категорично проти. Це стосуватиметься і нового  керівництва Центру, незалежно від прізвища, якщо воно підтримає подібні „прожекти”.  Проти хоча б тому, що робиться це утаємничено, кулуарно, без пояснення кіноспільноті доцільності подібних оборудок. Це по-перше.

По-друге, загибель в огні кінотеатру «Жовтень« різко підвищив протестні настрої в середовищі працівників культури, усіх, хто розуміє роль культурного чинника в реформуванні держави, суспільства в цілому. Те, що питання культури, саме це поняття були обійдені увагою усіх, без винятку, політичних партій, які брали участь у передвиборчих перегонах, засвідчує: культура для нашої / ненашої політичної еліти не те що не входить до пріоритетів, а й взагалі не береться до уваги. На наш погляд, це передумова грядущої національної катастрофи. Нація, на чолі якої така еліта, навряд чи має перспективи розвитку, тим більше заснованого на європейських цінностях.

Серед чималої кількості фактів, що свідчать на користь сказаного вище, – практично повна зупинка фінансування кінематографа. Посилання на війну і важкий економічний стан є цинічною неправдою. Кошти на кінематограф є дуже невеликими і точно неспівставними з масштабами крадіжок у державі. А війна перетвориться на щось перманентно вічне, якщо українського кіно (не тільки кінотеатрального) і далі не буде як учасника формування етнокультурних та світоглядних установок – передусім підростаючого покоління. Чому маємо Донбас у вогні – бо Українська держава там не працювала як держава культури. І не працює нині. Так буде й далі?

Головне завдання кіноархіву – збереження і поширення, популяризація нашої національної пам’яті. Центр Довженка, на жаль, є пасинком у влади. Архів не повинен працювати на виживання, його працівники мусять займатися своїми прямими обов’язками.  Відтак він мусить достойно фінансуватися з державного бюджету. Натомість маємо щось інше. Натомість уже збираються щось віддавати-продавати. Приклад: два десятиліття розпродували зброю і військові об’єкти – результат відомий. Будемо так само чинити й тут, будемо роззброюватись? Роками ситуація стагнативна. Державні кіностудії у підвішеному стані: ні живі, ні мертві. Чи не час проаналізувати принципи фінансування та підтримки загалом галузей культури? Адже часи міняються, а старі, ще комуністичних часів, підходи лишаються. А головне, що лишається, це відсутність волі до змін, до справжніх реформ. Погляньмо на близький нам досвід Польщі, де дістало рішучості на радикальні зміни. І Польща нині – і в кінокультурі, медійному просторі, в організації архівної справи зрештою, багато в чому стала невпізнанною.

Пане Євгене! Ми знаємо Вас як людину сміливу і неординарну. Ви це довели на Майдані, наш респект Вам. Відтак давайте діяти рішучіше, за логікою Майдану. І в першу чергу щодо тих, хто бере до уваги тільки свої хитромудрі бізнесові інтереси. І – невже й далі чиновники в нас будуть «за сумісництвом» обслуговувати свої приватно-фінансові інтереси?

Отже, просимо Вас внести ясність в ситуацію з Центром Довженка, а також пояснити дії Міністерства щодо розробки програми розвитку культури. Ще недавно такі надії були. Зокрема, було прийнято пропозицію Спілки щодо утворення консультатитвної ради при віце-прем’єр-міністрові України з гуманітарних питань. Ні цього, ні багато іншого, що обговорювалося, дебатувалося не виконано. Нині сприятливий час для перемін. Без них Україна знову зануриться в конфліктно-катастрофічну пітьму.

З надією на розуміння.

З повагою, Голова НСКУ Сергій Тримбач».

Кажется, надежда - единственное, что остается у сотрудников Центра в этой ситуации. 

По материалам ukrkino.com.ua

Фото - kiyany.obozrevatel.com