Ольга Фреймут: «Мені подобається Олександр Ткаченко. Він такий собі Стів Джобс, але з української колекції»

Попав на съемки слепых прослушиваний проекта «Голос. Перезагрузка», я первым делом отправилась в стресс-рум - комнату, где группы поддержки участников шоу переживают за своих героев. Тон происходящему там теперь задает экс-новоканальская блондинка Ольга Фреймут - с друзьями и родственниками вокалистов она плачет и радуется, ругает и хвалит выбор тренеров. 

К телеведущей накопилась масса вопросов - как профессионального, так и личного характера. И Ольга, несмотря на усталость, была расположена поговорить: она подробно рассказала мне о друзьях и врагах, профессионалах и профанах, о взлетах и падениях, мужчинах и женщинах в своей жизни, а также о многом-многом другом.

- Олю, які враження від роботи на «1+1» в цілому і на «Голосі» зокрема? 

- Мені, з одного боку, дуже радісно, з іншого - сумно, бо я усвідомила, що стала дорослою. Я виросла, я досягла високого рівня, тому що «1+1» - це дуже високий рівень. А куди далі? Розумієте, про що я? Вище, напевно, немає. Я переживала, що формат шоу не передбачає собою присутність ведучого як обов'язкового елементу, як домінуючого елементу. Але складається так, що я насолоджуюсь кожною секундою і, як на мене, трохи змінюю формат. Тому що спілкування з учасниками поза кадром залишати не можна. Я не знаю, як можна нехтувати їх хвилюванням. Тут стоять біля мене люди з голими емоціями, і, звичайно, воно має піти в ефір. Раніше ті, хто приходив сюди підтримувати учасників (предыдущие ведущие в стресс-руме, - МН), чомусь мало реагували на те, що відбувається. В мене тут і сльози, і крики, і на руках мене носили, і колега-грузин в мене з'явився, який вже обіцяв мене зводити на хінкалі... Тут дуже цікаві знайомства закручуються (смеется).

- Як вам співпраця з командою проекту? 

- Я бачу, що люди, які тут працюють, всі сяють, горять. Я дуже хвилювалася, бо в плані роботи я дуже консервативна, не люблю різких змін. Попрацювати з Олегом Боднарчуком я дуже хотiла - після роботи в «ШОУМАСТГОУОН». Тому таке продовження наших стосунків - це дуже класно. Він вміє критикувати, а ще він вміє хуліганити. Олег дозволив залишити мої фірмові фішки - трішки сільську мову, мою манеру спілкуватися, як хочеш, поза правилами - все це буде в шоу. Тут і Олександр Ткаченко був на зйомках, і Вікторія Лєзіна, вся команда... Тобто, видно, що для «1+1» це велика подія. 

- Відчуваєте відповідальність? 

- Так, дуже велику, бо тут все в такому режимі! Навіть Злата (дочь Ольги Фреймут, - МН) тільки що прийшла зі школи, показала мені щоденник, і її вже забирають додому. Ми мало спимо, але це в таку радість, не можу вам передати! Зі мною такого ще не було, я щось нове переживаю, і мені воно дуже подобається.

- Які функції ви будете виконувати на різних етапах проекту «Голос»?

- Зараз я в стрес-румі, а далі буде так, як вимагає формат. Тобто, я буду більше часу проводити на сцені з учасниками. Зараз ми в такій камерній атмосфері – навіть не було можливості з тренерами нормально привітатися. Вчора зі Святославом (Вакарчуком, - МН) вперше за три дні нарешті змогли поговорити про життя. Тому тепер буду виходити з стрес-руму в люди.

- Чи не відчуваєте ви себе самотньою в «Голосі»? Я маю на увазі поза кадром. Все ж таки, на «Новому» у вас вже були давні друзі…

- По-перше, я люблю самотність на сцені, бо вся слава, оплески, погляди, все щастя – лише тобі. Жартую. (смеется) Поза кадром самотньою себе не відчуваю: зі мною прийшла моя «команда краси», наш виконавчий продюсер Анна Пагава, я дуже добре знаю Вікторію Лєзіну і Олега Боднарчука... А можливо, я ніколи не відчувала брак спілкування, тому що я з багатодітної родини і швидко знаходжу з усіма спільну мову? В будь-якому випадку, мені зараз не до того, щоб ходити і шукати подружок – у нас тут стільки справ, ви навіть не уявляєте! Я з мамою не встигаю поговорити по телефону, бо з шостої я на гримі, а додому повертаюся о першій ночі. 

- Я бачу, ви змінили стиль. Це побажання продюсерів проекту? Ви впливали на формування свого образу для «Голосу»? 

- Взагалі, цією стороною проекту керує Анна Осмєхіна (художник по костюмам в «Голосе», - МН), але я вдалася до послуг свого стиліста Артема Климчука, над моїм волоссям працює Ігор Ломов, а візажем займається Наталя Стрільчук. Це команда, яка постійно зі мною, ми мандруємо, як цигани (смеется). Щодо одягу: зараз на мені туфлі Dior. Дуже хотілося модних, сучасних і безмежно дорогих підборів, тому що, за правилами шоу, декілька ефірів я буду в одному і тому ж одязі. Уявіть собі, на мені костюм, в якому потрібно пробути декілька днів. Тому вночі його здають в хімчистку, а зранку привозять. Туфлі ж мають бути максимально зручними, тому я зрадила своїй 12-сантиметровій шпильці і взяла на декілька сантиметрів нижче та вдалася до такої модності. Дочка моя не задоволена таким виглядом: їй подобається костюм, але вона має претензії до моїх туфель –  каже, що вони надто гострі. До речі, на них дуже важко стояти, тому моментами я прошу операторів знімати мене тільки до поясу, коли ноги вже зовсім болять. 

- Брючний костюм... Чи вплинуло на образ те, що на проекті ви замінили одразу двох ведучих - чоловіка і жінку.

- Цікава ідея. Можливо, на підсвідомому рівні. Я зараз експериментую і перевіряю, чи можна в чоловічому костюмі залишатися сексі, залишатися дієвою, впливовою. Я не хочу відволікати, до того ж, це ще такий стратегічний хід, аби глядач не запам'ятав, в чому я була. І якби це була біла блуза, її б заляпали учасники - я постійно в обіймах людей, на мені і помада, і сльози, і шоколад з дитячих рук. Але в «Голосі країни» я буду іншою, ніж та, яка була, наприклад, в «Ревізорі» чи в «Війні світів». 

- Розкажіть, як почуваєтеся після закінчення роботи у «Ревізорі»?

- А нічого не сталося, це була одна історія і вона закінчилася. Я продовжую іншу історію на іншому каналі. Це мій логічний розвиток.

- Можете порівняти сьогоднішню роботу з минулою?

- У мене була Вікторія Бурдукова, тепер маю Вікторію Лєзіну, мала Володимира Локотко, тепер маю Олександра Ткаченка. І ті, і ті – мегапрофесіонали. Ті займалися розважально-соціальною тематикою, ці – соціально-розважальною. В принципі, якихось болючих змін я не переживаю – в мене все так логічно, так спокійно. Більше того, я зараз навіть займаюся пост-шоу «Страсті за Ревізором», тому тепер у мене така цікава епоха в житті – мене можна побачити і на «Новому каналі», і на «1+1». Два канали мирно переживають такий мій період, підтримують мене з обох боків і навіть питають: «Як ти, в тебе все добре?» Бо ситуація дійсно незвична.

- Ведучим програми «Страсті за Ревізором» став Сергій Притула…

- Так, я дуже цього хотіла.

- Але ж були сумніви. Його вмовили?

- Та ніхто його не вговорював! (смеется) Ні, він ходив, задирав носа, лякав… Але я ж Притулу вже вивчила, знала, що він буде вести – для нього це честь. Ну, перепрошую, «Ревізор» - це програма, яку обожнюють українці. Вести пост-шоу – за щастя для будь-кого. Тому Притула робив вигляд, але я знала про таке його рішення одразу.

- Ви казали, що він начебто образився і не відповідав на ваші дзвінки після зміни каналу.

- Ну, я дурачилась (смеется). Звичайно, я з ним не спілкувалася, але нещодавно ми вели разом корпоративний захід, і він привітав мене з новою посадою.

- Це ви вперше бачились після вашого переходу на «1+1»?

- Так. Він привітав мене, все нормально, правда його мама перестала дзвонити. Раніше Валентина Василівна дзвонила мені частіше.

- А що саме сказав Притула?

- Сергій сказав мені, що як другові йому боляче, а як професіонал він мене розуміє.

- Ви йшли з «Нового» каналу з легким серцем?

- Абсолютно. Знаєте, коли ти досказав історію, тобі треба йти далі. В мене не було ностальгії, я не збирала своїх вазонів, котів-псів, фотографії, я йшла з чистим серцем.

- Ви зараз спілкуєтеся з новоканальцями?

- З Вікторією Бурдуковою і Анною Жижою. Я дуже люблю цих дівчат, ми дружимо далі, я вітала Вікторію і її дітей з днем народження… Ми разом, і нічого поганого між нами статися не може, тому що попри роботу у нас була дружба, і вона залишилась. І з цим переходом я зрозуміла, що у мене є справжні друзі.

- У соцмережах ви віддали перевагу Instаgram, але, напевно, іноді дивитесь, що пишуть ваші колеги у Facebook…

- Так, будь ласка, передайте всім, мене немає ніде, окрім Instаgram, тому що від мого імені збирають гроші, якісь фотографії виставляють жахливі, фотографії моєї дитини... У мене одна дитина, у мене немає немовлятка!

- Щодо Facebook: деякі ваші екс-колеги висловилися у соцмережі таким чином, що склалося враження, ніби частина людей на «Новому каналі» полегшено зітхнула після того, як ви пішли…

- Звичайно, таке могло бути. Я усвідомлюю, що я пішла успішною з «Нового каналу», а я дуже люблю успішних людей, тому я доєдналася до групи «1+1». На «Новому каналі» є прикрі люди, їхні прізвища починаються на «Б» (смеется). І я теж рада, що з ними попрощалася. До речі, щодо «Б»: ні в якому разі не подумайте, що це Бурдукова.

- А всі інші що відчувають, як думаєте?

- Всі інші сумують і шкодують. А тільки ті, у кого прізвища на «Б» - раді.

 - Розкажіть, як відбувалися переговори з «1+1»?  Наприклад, бути однією в «Голосі» - це ваша умова?

- Я не можу ставити такі умови, бо є формат. В різних версіях The Voice - різні варіанти, тут вже має орієнтуватися країна, яка його робить.

- Але ви схилялися до того?

- Коли Олександр Ткаченко сказав: «Олю, ти будеш одна», я відповіла: «Прекрасно, я дуже рада». Мені здається, що «Голос» - це не формат, де треба стояти на сцені за класикою хлопчик-дівчинка: він тримає папку, вона з широкою посмішкою всіх вітає… Тут зовсім інше – така робоча, польова атмосфера. І коли крім одного ведучого є ще хтось – це неправильно, мені так здається. Бо я є одна – як друг учасників, їх психолог, родич, можливо – це мої функції. А якби в мене ще був партнер, воно б набирало таких сценічних рис, а мені б цього не хотілося. Тому що ми з командою «Голосу» намагаємося залишити душу і справжність: це реаліті, а не просто концерт. Доречно, що в мене немає компаньйона – він би мені тільки заважав і плутався під ногами (смеется).

- Розкажіть, як ви готувалися.

- Я вже два місяці чую «Голоси» - російські, англійські... Так, я продивилася кілька адаптацій, хоча раніше не робила так. Коли «ШОУМАСТГОУОН» запускали, я навмисне не переглядала інші версії, аби нікого не копіювати. Тут (в «Голосе», - МН) мені хотілося порівняти, і коли я летіла в Таїланд (а політ триває 8,5 годин), то передивилася англійський «Голос». Мені дуже сподобалось, як там його подають – стильно змонтовано, хороша музика, учасники… Я трохи піддивилася не те що фішки, а атмосферу, яка має панувати в стрес-румі, а потім - на сцені. Я думала: «Чому наші люди такі скуті, а американці і британці посміхаються, не бояться заплакати, навіть щоб нежить трошки виступила на носі?» Це нормально! А наші стоять, як пам’ятники в застарілому парку! Тут треба штурхати людей… Але мені, в якомусь сенсі, пощастило, бо «ревізорський» досвід  дається взнаки – там я доводила людей до сліз і вправно опанувала цю техніку, тепер деколи знаю, як на жалість надавити (смеется). У нас всі плачуть щасливими сльозами, навіть чоловіки – такі мужні, кремезні – підносять мене на руки, не бояться стрибати, забувають про камери. І я собою пишаюсь, бо можу створити атмосферу, коли людина заходить до мене і розуміє, що це така камерність, закритість, ніби до священика на сповідь прийшла.

- Олег Боднарчук саме цього і хотів.

- Так, Олег показував мені сильні моменти російського і британського «Голосу», ми спільно випрацювали техніку.  Знаєте, як хочеться в такому масштабному шоу включити таку офіційну ведучу? Але таку спокусу доводиться відганяти, бо це зовсім інша функція – не ошатна, не нарядна.

- А як важче – бути «офіційною» ведучою, чи більш народною?

- Я не вмію бути офіційною, не можу йти за сценарієм, завжди вихожу за рамки і не знаю, що скажу в конкретний момент конкретній людині, це як розмова з другом. На мій погляд, епоха «ведучих за сценарієм» минула, люди хочуть справжності. А я іншою і бути не можу, я поганий конферансьє.

- Як ви ставитесь до політичної ситуації в країні?  

- Я не ходила на Майдан, але... Я мало розбираюся в політиці, бо не хочу в ній розбиратися навмисне. Мені дуже боляче. Я боюсь, в мене зараз дуже великий страх, і добре, що є «Голос країни», бо я трошки відволікаюсь. В такі моменти я розумію, що творча група через це пройшла - чи маємо право ми взагалі знімати в такій ситуації? А потім вирішили: не просто маємо право - ми зобов'язані, тому що життя не повинне зупинятися, і ми – люди, які працюють на телебаченні, в ЗМІ, повинні зберігати спокій. Дуже багато моїх знайомих, друзів на Майдані. Але я не піду, тому що я жінка, в мене є Злата… Ну не піду я битися з «Беркутом» - я вже в «Ревізорі» з ними набилася, я знаю, що це за лиця. Ну що, їм знову вірші про пітона читати? Я ці лиця бачила першими, я знаю, наскільки вони безглузді, вибачте, тупі і безтолкові. Я не достукаюсь до них. Напевно, чоловіки мають спілкуватися з чоловіками – тут на них треба покластися. Я слабка жінка, яка зараз в руках чоловіків-українців, що я можу робити – це молитися. І дуже багато молюся останнім часом… І, на жаль, багато плачу з цього приводу, тому давайте переведемо тему.

- Як ви вважаєте, чим це все закінчиться?

- Все буде добре – це логічно. Ви зрозумійте, завжди неприємно йти з стосунків. Уявіть, ви одружені з кимось, а він вже вам набрид. Треба від нього піти, правда? Але це важко, тому в цих стосунках треба зрозуміти, що розлучення – це завжди боляче. Змінюється менталітет країни і те, що я спостерігаю зараз (шкода, звичайно, що з такими жертвами), мене підсвідомо радує. Зрозумійте мене правильно: зміни – неминучі, і зміни хороші. Зараз дуже хвилюється моя британська родина, вони постійно на зв’язку зі мною: кажуть, приїжджай, будь з нами. Але я не збираюся кидати Київ, я буду тут, що б там не було. Але я ж не якась там вар’ятка, щоб залишати свою дитину у військових умовах, - я знаю, що все буде добре.

- Повернемось до перемовин з «1+1».  Їх вів особисто Олександр Ткаченко, я правильно розумію?

- Так.

- Як давно він почав цю розмову з вами? У червні минулого року журналісти сфотографували вас під час приватної зустрічі з Ткаченко у ресторані Single – то був початок?

- Розмова почалася ще раніше – півтора роки ми спілкувалися з Олександром Ткаченко.

- А де ви вперше з ним познайомилися?

- Колись я трактувалася на телеканал «Сіті» ведучою ранкової програми. Златі було три місяці, я годувала грудьми, вигляд в мене був, відверто скажу, не дуже гарний, але якимось чином я пройшла кастинг. Програма ось-ось запускалася в ефір, а тут Ткаченко прийшов керувати каналом – і вирішив, що має бути одна ведуча. Олександр запросив мене в кабінет і сказав: «Ви нам не підходите». Тобто, розумієте, свого часу він мене звільнив (смеется). Я пам’ятаю, як оціпеніла, пам’ятаю інтер’єр його кабінету, легкий фірмовий усміх Олександра, фотографії з відомими людьми в його кабінеті – все, як учора… Я не плакала, на жалість не била, сказала: «Я не можу без цього жити, я дуже люблю телебачення» (хоча тоді не було підстав так говорити, бо я нічого не вміла), і він так на мене глянув і сказав, наче пророк: «Не може такого бути, щоб ви не стали телеведучою. Але не зараз. До побачення». Я пішла, спустилася в «Глобус», сіла в якусь забігайлівку (тоді я ще не знала, що забігайлівках їсти не варто), просто сиділа, пила чай, мені не хотілось їхати ні додому, нікуди… Я впала в легку депресію, а потім подумала, що якщо він так сказав, то так і буде. І коли мені було важко в житті, я згадувала слова Ткаченко: «Ти не можеш не стати ведучою». Але все в житті повертається – тепер наші переговори тривали більше року. Можливо, то була легка помста Олександру (смеется).

- Підсвідомо чи ні?

- Та це я жартую. Ні, я весь час щиро пояснювала Олександру: «Зрозумійте, в мене є якості, які вам потім згодяться, все одно ми будем разом працювати». Тому що «1+1» - це була моя мрія. Але цей канал, як рай – там добре, але ніхто не хоче передчасно вмирати. Мені треба було «вмерти» на «Новому каналі», щоб з’явитися на Плюсах.

- Мені цікаво, яким чином будувався діалог – Олександр одразу вас запрошував в «Голос» чи просто на «1+1»?

- Ні-ні, в «Голос» не запрошував одразу. Запрошував в свою команду. Андрій Коваль (программный директор «1+1», - МН) порадив команді Плюсів, що потрібна саме Фреймут, коли вони формували сітку на сезон. Тому Олександр Ткаченко спочатку так «кежуально» познайомився зі мною, а потім йому, певно, сподобалося спілкування, бо ми дуже довго розмовляли. Коли він спочатку мене запрошував, я казала, що ще не час – мені якраз треба було доробити «Ревізор», в мене були обов’язки перед «Новим каналом», ну не могла я кинути команду і просто взяти і перейти – це було б некрасиво по відношенню до самої себе, до «Нового каналу». А Плюси б подумали, що я зрадниця – а такі нікому не потрібні. Мав прийти час, коли я вже все сказала «Новому» і перейшла на «1+1».

- Свого часу в інтерв’ю ви досить емоційно коментували свого нового шефа – Володимира Локотко. Ви казали мені, що не можете не реагувати на його зовнішні дані. Як в цьому сенсі вам ваш новий шеф – Олександр Ткаченко?

- Він дуже красивий (улыбается). Я всіх роздивляюся – і чоловіків, і жінок – дуже люблю красивих людей. Люблю людей, у яких мудрі очі. Подобається погляд Олександра, подобається як він вдягається – дуже стильно. Він такий собі Стів Джобс, але з української колекції. У нього дуже лаконічні речі, але недешеві – я це бачу. Не люблю людей, які на себе чіпляють крикливі бренди… Тому так, я вважаю, що Олександр дуже привабливий чоловік.

- Кожна жінка розуміє, як саме на неї дивиться чоловік. Ви відчули, що він оцінює вас, як жінку?

- Краще, напевно, спитати самого Олександра. Але я ще вірю в свої зовнішні дані: думаю, років через п’ять на мене чоловіки вже так дивитися не будуть. Врода телеведучих нищиться під гримом, з таким графіком – на жаль, це правда… На мене дивляться небайдужими очима багато чоловіків – інтелігентних, мудрих, тих, які керують цим світом. Олександр належить до цієї когорти, думаю, він не виняток. Але чи є в цьому якийсь підтекст? Думаю, немає...

- Які у вас відносини з Катериною Осадчою? Фактично, ви її змістили з місця в «Голосі»...

- Ми ніколи з нею не спілкувалися і зараз не спілкуємося.

- Колись в інтерв’ю ви казали, що вона вас ігнорує ще здавна – після жартів Педана і Притули у «Підйомі». Це правда?

- Я так думаю. А може, є якась інша причина – так як ми не спілкуємося, я не можу це з’ясувати. Мені шкода, бо у всіх інтерв’ю я, при можливості, намагаюся адекватно оцінити талант Каті, вважаю її дуже сильним журналістом. Вона мені близька, я люблю її, мені здається, що вона найкращий інтерв’юер України... Чому так сталося, що ми не спілкуємося? Була така версія Притули: Катя дуже демонстративно свого часу оминала увагою Сашу і Серьожу, та ще й мені перепало, тому за часів «Підйому» у нас була така версія, що це все через програму «Файна Юкрайна», через жарт.

- Розкажіть про нові проекти на «1+1», якими ви будете займатися восени.

- Формат створюється зараз. Коли є час між «Голосом», ми збираємося з групою, яка буде займатися моїм форматом. Це буде авторська програма, точно не форматна, бо це все одно, що брати і доношувати чиїсь лахи. «Голос» - це виняток – ви ж розумієте, що не всі формати такі успішні. Знаєте, це як голлівудський актор – він такий стильний на екрані, а коли його притарабанити в якесь село, то його посмішка і елегантність будуть трошки недоречними… Саме тому я усвідомлюю, що потрібно створювати щось нове – я добре знаю смаки свого глядача.

- Що це буде – можливо, кулінарія чи мода?

- Це буду я. І глядачу не буде разюче видно якусь різницю з тим, чим я займалася на «Новому каналі» (не вольные ли вариации на тему Hotel Hells? - МН). Думаю, буквально через кілька тижнів ми розкажемо, що це буде.

- В пост-шоу «Страсті за Ревізором» ви будете виконувати функції креативного продюсера чи там залишилося лише ваше обличчя?

- Я залишилася там в якості креативного продюсера, я їжджу на «Новий канал», ми проводимо збори, радимося з Бурдуковою, Жижею, Анатолієм Сябро, який є продюсером цієї програми, шукаємо, як зробити краще. Це теж було домовлено між «1+1» і «Новим каналом», що я допрацюю в цьому форматі. Єдиний гріх, що є в мене на душі, - я не відзнялася у «Хто зверху?». Але я й не хотіла.

- Чому?

- Ну як, я пообіцяла свого часу, але потім сказала Володимиру Локотко, що не хочу робити цей проект. Причина в тому, що цей формат вийшов з моди. Я зараз знову почну про туфлі і одяг, але це дуже гарно пояснює: розумієте, це як пальто, яке треба носити три зими поспіль, – спочатку подобається, а потім думаєш: «Господи, чого ж ця міль його не з’їла?».

- Що саме застаріло?

- Думаю, стосунки між нами з Притулою. Це була хімія між нами, а потім він, можливо, трошки розлюбив мене… Ні, навіть не так: він став якийсь блаженний, як обличчя «Вартової вежі» (є такий журнал, який випускають свідки Єгови) – такий блаженний, щасливий…

- Може, зазнався?

- Ні, він спокійний. Він закоханий, і в нього це кохання, ця ейфорія, вони заважають. Я навіть не можу його перебивати. Я звикла, що він реагує, злиться, ненавидить, а тепер він став занадто спокійний… Одного разу ми їхали з корпоратива в Тернополі вночі, він був за кермом. Я сказала: «Так, зупиняй машину, виходь». Він: «Що сталося». Я: «Скажи, будь ласка, чого ти як обличчя «Вартової вежі»?» Він: «Я не розумію». Я: «Ти що, мене розлюбив?». Він: «Ти що, я тебе не можу розлюбити!» Але я бачила по очах, що це сталося. Тому нехай буде з тим, кого любить.

- Як думаєте, хто може вас замінити, кого він тепер зможе полюбити?

- Ніхто. Якщо в парі з Притулою, то ніхто.

- А в «Ревізорі»?

- Також ніхто. Буде якась інша програма, «Ревізора» без мене бути не може. Зараз почнуть обмовляти мене, але я не буду лукавити – ця програма без мене не існуватиме. Чому? Тому що я його створила разом з дівчатами – з Вікою, з Анею (Бурдукова и Жижа соответственно, - МН).

- А що з «Війною світів» - також не може бути продовження? Рейтинги під кінець сезону впали, Віталій Докаленко наразі займається «Педан-Притула шоу»...

- Так, рейтинги впали, і на це є причини. Тут всі питання до пана Докаленка.

- Ви казали, що хотіли б внести зміни у проект.

- Так, я дуже хотіла, я бачила цей формат по-своєму, але чомусь мені не довірилися. Розумієте, деколи треба продюсерам коритися, що у ХХІ столітті, у 2014-му році ведучі – це трохи більше, ніж просто голови, які щось кажуть. Якщо формат робиться на основі двох відомих особистостей, то треба, напевно, їх почути.

- Докаленко відмовлявся чути вас з Арамом Мнацакановим?

- Ні, він чув, але все одно додавав щось своє. Тобто, не було якоїсь унісонності – ніби, все добре, а щось не так. Ми на березі до кінця не домовились, а, можливо, треба було трошки почекати з виходом програми. Формат класний, але його треба зробити. І я дуже вірю, що «Новий канал» зробить «Війну світів» у наступному сезоні, бо це дуже красивий проект. Взагалі, здається, що програма стала не зовсім успішною ще й через невдалий кастинг. Бо були люди, які хотіли показати себе перед камерою, їм байдуже той ресторан взагалі. А з байдужістю працювати ні я, ні Арам не захотіли.

- Ще хотіла з’ясувати одну річ. У травні 2013 на конференції «КП» ви кажете, що збираєтесь йти з «Ревізора». Та вже через кілька днів «Новий канал» спростовує цю інформацію – ви даєте онлайн-конференцію, де кажете, що залишаєтесь. Через деякий час ви все одне йдете. Що відбувалося в цей час, так би мовити, за кулісами? Вас вмовляли залишитися?

- Ні, ніхто не вмовляв. В той момент велися переговори з «1+1», і в той час я почала думати, що вже вийшло три сезони «Ревізора» і, може, досить… А потім моя друга половинка, яка є фанатом «Ревізора», каже: «Оля, цей бренд багато коштує». І тоді я наступного ранку прокинулася і вирішила, що ця програма буде завжди.

- Тобто, ви були відвертою в обох випадках?

- Я ж тоді не заявляла, що збираюся переходити на Плюси, це була розмова про те, буде «Ревізор» чи не буде. Можна сказати, що моя друга половинка врятувала «Ревізор».

- До речі, в одному інтерв’ю ви сказали, що у вас є кохана людина, в іншому – ні. Де правда?

- Я кажу, що в мене є кохана людина, а коли це інтерв’ю про наш роман з Сергієм Притулою – тоді, звичайно, я називаю себе одинокою жінкою. Все залежить від формату видання і від запитання. Звичайно, я не можу бути сама. Чого мені бути самою?

- Це тривалі стосунки?

- Так.

- Повернемося до «Ревізора». В останніх сезонах склалося враження, що проект вас буквально висмоктав. Наскільки це схоже на правду?

- Не знаю, мені подобалося, рейтинги зростали з кожною програмою, у повторі ми виходили на долю 20%. Були якісь коментарі моїх колег: щось Фреймут втомилась, але навпаки – в мене був такий стан, коли ми тижнями знімали, і я вже не могла жити без «Ревізора», це було як наркотик. Виснаження не було. Виснаження – це коли глядач не подивився, а він дивився і програми мали не новоканальські рейтинги. Тому ні, це неправда.

- Можливо, була депресія? В інтерв’ю газеті «Взгляд» ви обмовились, що в минулому році втратили багато друзів...

- Це все брехня. Я з газетою «Взгляд» тепер взагалі не розмовляю, тому що вони вигадують дуже некрасиві речі. Я прочитала це інтерв’ю, там нічого не зрозуміло, ми намагалися зв’язатися з газетою «Взгляд», але вони не брали трубку і не могли передати диктофонний запис. Такого не було!

- Тобто, немає ніякої депресії, у вас все добре з друзями?..

- Так. Я не відлюдько, не аскет, не монахиня, у мене небагато друзів, але вони є. І навпаки, у мене піднесення. В мене нова робота, у мене нормальні стосунки з екс-колегами, у мене все добре з друзями…

- Ви можете сказати, що «Новий канал» багато втратив з вашим переходом?

- Так (смеется). Але я ж вам розказала повчальну історію про Олександра Ткаченка – все в житті повертається. «Новий канал» собі ще знайде…

- У «Сніданку з 1+1» ви сказали свою фірмову фразу «Не ходіть по інших каналах». Чесно кажучи, було дуже не звично чути її під логотипом «1+1». Вам не здається, що з вашого боку це було цинічно?

- Ні, це було по-справжньому. Я ж не рабиня «Нового каналу». Ця фраза – це заклик до моїх глядачів бути зі мною - на тому каналі, де є я. Якщо я піду на канал ZIK, то буду говорити це там. Піду на канал «Рада» чи Discovery – і там обов’язково це скажу. Чого я маю бути без своїх глядачів? 

К последним изменениям в профессиональной жизни Ольги Фреймут можно относиться как угодно. Но стоит отдать этой девушке должное - она в очередной раз заставила говорить о себе всю медиатусовку.

Фото Иванны Зубович